Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

— Щось… що?

— Дибде! — наполягав Дірк.

— Дивне?

— Сабе так, дибде.

Ґілкс знизав плечима.

— Що саме? — спитав він.

— Він даєдься абсодюдо бездушдиб.

— Абсолютно яким?

— Бездушдиб! — спробував він ще раз. — Бездушдим! Беді це даєдься дуже цікавим!

Сказавши це, він ввічливо підняв капелюх і швидко вийшов з будинку на вулицю, де на нього з неба спікірував орел, мало не зіштовхнувши під автобус номер 73, що їхав на південь.

Впродовж наступних двадцяти хвилин з верхнього поверху будинку на Лаптон Роуд чулися жахливі крики та горлання, які призвели до сильного напруження сусідів. Швидка допомога забрала верхні та нижні залишки пана Енсті, а також полісмена зі скривавленим обличчям. Після цього якийсь час було тихо.

Потім до будинку під'їхало ще одне поліцейське авто. З будинку почулося багато зауважень на кшталт «Боб приїхав», і з машини вийшов великий дужий полісмен; він пішов сходами нагору. Коли минуло кілька хвилин, впродовж яких було багато криків і лементу, він вийшов з будинку, тримаючись за обличчя, і дуже обурений поїхав геть, люто й непотрібно заверещавши шинами.

Ще двадцять хвилин по тому прибув фургон, з якого вийшов полісмен із портативним телевізором. Він зайшов у будинок і дуже скоро вийшов з нього, ведучи покірного тринадцятирічного хлопчика, задоволеного новою іграшкою.

Коли звідти поїхали всі полісмени, окрім єдиної патрульної машини, що залишилася біля будинку спостерігати за ним, велика волохата зеленоока істота вигулькнула зі своєї схованки, що була за однією з молекул у великому підвальному приміщенні.

Вона обперла свою косу на одну з акустичних колонок, намочила свій довгий сучкуватий палець у калюжці вже майже закипілої крові на програвачі, провела цим пальцем внизу аркуша товстого жовтуватого паперу, а потім зникла, відправившись до темного прихованого іншого світу, насвистуючи дивну розпусну мелодію. На секунду вона повернулася по забуту косу.

Трохи раніше, того самого ранку, на зручній відстані від усіх тих подій і на зручній відстані від вікна з пропорційними розмірами, крізь яке струменілося ранкове світло, на білому ліжку лежав літній одноокий чоловік. Схожа на напівзруйнований намет газета лежала на підлозі, куди її жбурнули дві хвилини тому, невдовзі після того, як годинник, що стояв на столику біля ліжка, показав десяту годину.

Кімната була велика, але обставлена вона була з надто невиразним хорошим смаком, як кімната в дорогій приватній лікарні або клініці; втім, саме цим вона й була — палатою в лікарні Вудсгед, розташованій на власній маленькій, але добре доглянутій ділянці землі на околиці маленького, але добре доглянутого селища в Котсволдсі [4] Місцевість у південно-східній Англії. .

Чоловік не спав, і це його не тішило.

Його шкіра була вишукано стара, наче розтягнутий напівпрозорий пергамент, і вишукано покрита цятками. Його витончено слабкі руки лежали, трохи зігнуті, на білих лляних простирадлах і ледь помітно тремтіли.

Його звали по-різному: пан Одвін, Водін, Одін. Він був (і є) богом, більш того, він був найгіршим богом, з яким можна було мати справу — розлюченим богом. Його єдине око палало.

Він сердився через те, про що дізнався з газети, а саме, що інший бог відбився від стада й створював проблеми. У газетах, звісно, так не написали. Там не було «Бог відбився від стада й створив проблеми в аеропорті», там просто був опис підсумкового спустошення, з якого не було зроблено жодного розумного висновку.

Уся стаття залишала бажати кращого в усіх її аспектах: і своєю непереконливістю, що збивала з пантелику, і тим, що не вела ні до чого, і неприпустимою з точки зору газетного бізнесу відсутністю чіткого ставлення автора до проблеми. Була в ній, звісно, таємниця щодо відсутності кривавої бойні, але газети завжди віддають перевагу кривавій бойні, а не якийсь там таємниці.

Одін натомість не мав труднощів із розумінням того, що там відбулося. Для нього там наче всюди було написано «Тор», такими великими літерами, що ніхто, крім бога, не міг цього побачити. Він роздратовано відкинув свою ранкову газету вбік, і тепер намагався зосередитися на вправах з розслаблення, щоб уникнути зайвого хвилювання через усе це. Вправи складалися з вдихів, що робилися певним чином, і видихів, що робилися іншим чином, і це вважалося корисним для його кров'яного тиску, тощо. Річ була не в тому, що він мав померти абощо — ха! — але не було сумніву в тому, що в цей період свого життя — ха! — він вважав за краще не брати нічого близько до серця й берегти себе.