Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Потім він постояв там ще трохи, нахилившись над умивальником, важко дихаючи й тренуючись люто казати в дзеркало «Гаразд!» У нього виходило «Гавазд!», і авторитет у голосі не чувся. Коли він достатньо взяв себе в руки, або ж, принаймні, настільки опанував себе, наскільки це взагалі було можливо в найближчому майбутньому, він розвернувся й похмуро пішов назад, до лігва бестії.

Бестія сиділа й тихо поглинала новини про цікаві й захопливі ігрові телепередачі, яких дочекаються ввечері непохитні глядачі, а на Дірка, який повернувся, навіть не глянула.

Дірк швидко підійшов до вікна й різко відсунув штори, маючи слабку надію на те, що від денного світла ця тварюка зіщулиться й запищить, але та лише трохи скривилася. Повз вікно пролетіла темна тінь, але Дірк не встиг подивитися, що то було.

Він повернувся лицем до хлопчика-монстра. У телевізорі починався денний випуск новин, і хлопчик здавався трохи відкритішим, більш сприйнятливим до світу, що існував поза межами мерехтливого прямокутника. Він кинув на Дірка сумний, втомлений погляд:

— Що треба?

— Я вже казав, що беді треба, — люто й жалюгідно сказав Дірк. — Я… стривай-до… Я здаю це обдиччя!

Діркова увага раптово перемкнулася на екран телевізора, де показували більш сучасну світлину зниклої дівчини-реєстраторки з аеропорту.

— Що ти тут робиш? — спитав хлопчик.

— Тссс! — сказав Дірк і всівся на підлокітник крісла, не зводячи очей з обличчя на екрані. Це фото було зроблено приблизно рік тому, ще до того, як дівчина дізналася про корпоративну блискучу помаду для губ. У неї було кучеряве волосся, вигляд у неї був непривабливий, ображений.

— Ти хто такий? Що відбувається? — наполягав хлопчик.

— Сдухай, забовкди! — гримнув Дірк. — Я хочу подибитися!

Диктор новин сказав, що представники поліції спантеличені відсутністю на місці пригоди слідів Джаніс Сміт. Вони пояснили, що не можуть обшукувати одну й ту саму будівлю безкінечно й просили будь-кого, хто знає хоча б щось про її поточне місце перебування, повідомити їх.

— Це боя секретавка! Це паді Пірс! — приголомшлено скрикнув Дірк.

Хлопцеві колишня Діркова секретарка була нецікава, тож він облишив спроби привернути до себе увагу Дірка. Він виповз зі спального мішка й почапав до ванної кімнати.

Дірк витріщався на телевізор, не вірячи, що не зрозумів, ким була зникла дівчина, раніше. Втім, він вирішив, що не було жодної причини для того, щоб він зрозумів це раніше. Після одруження вона змінила своє прізвище, і це був перший раз, коли показали світлину, на якій її можна було впізнати. До сьогодні він дивним випадком в аеропорті майже не цікавився, але тепер той вимагав його уваги.

Вибух тепер було офіційно визнано «Діянням Бога».

«Але якого бога? — думав Дірк. — І навіщо? Якому богові може знадобитися вештатися по Другому Терміналі аеропорту Хітроу й намагатися сісти на рейс до Осло?»

Після жалюгідної апатії кількох минулих тижнів на нього раптово звалилося багато питань, що потребували його негайної уваги. Нахмурившись, він глибоко замислився й майже не помітив, як хлопчик-монстр повернувся до кімнати й знову заповз ногами в свій спальний мішок — саме вчасно, бо починалася реклама. Перша з них зображала, яким чином цілком звичайний бульйонний кубик може стати природним фокусом нормального, щасливого сімейного життя.

Дірк схопився на ноги й готовий був почати знову допитувати хлопчика, але ледь подивившись на нього занепав духом. Монстр був уже дуже далеко, він знову зачаївся в своєму темному, мерехтливому лігві і Дірк не відчував великого бажання турбувати його в таку мить.

Він обмежився тим, що гримнув апатичній дитині, що ще повернеться, і важко пішов сходами вниз так, щоб його великий шкіряний плащ божевільно майорів за спиною.

У передпокої він знову зустрівся з мерзенним Ґілксом.

— Що з тобою трапилося? — різко запитав полісмен, побачивши розбитий і набряклий ніс Дірка.

— Сабе те, що ви беді сказади, — невинним тоном сказав Дірк. — Я себе побив.

Ґілкс вимагав розповісти, чим Дірк займався, і той великодушно пояснив, що нагорі є свідок, який може надати дуже цікаву інформацію. Він припустив, що Ґілксові треба поговорити з цим свідком, але спершу порадив вимкнути телевізор.

Ґілкс кивнув. Він пішов сходами вгору, але Дірк зупинив його:

— Ваб у цьобу будидку нічого не дається дибдиб? — спитав він.

— Що ти кажеш? — роздратовано спитав Ґілкс.

— Щось дибде, — сказав Дірк.