Володимир Безверхній - Вiрус. Науково-фантастична повість

За цей час у нього виробилися принципи бізнесу, які були досить прості, але час підтвердив їх ефективність. Перший принцип: у мене працюють найкращі. Другий принцип: вони отримують найбільше. Третій принцип: дане слово дотримується завжди.

Були і речі, які засмучували його. По мірі росту його активів, Макс бачив, як змінювалося відношення людей до нього. Підлеглі, знайомі тепер бачили в ньому суворого і вимогливого боса, починали боятися, говорити те, що йому повинно було сподобатися. У професійному плані Макс з цими проблемами дуже швидко розібрався, але в особистісному плані, в простому спілкуванні з людьми він через деякий час побачив, що тільки Дмитро і Степан – це ті люди, які можуть завжди сказати те, що про нього думають, і його вплив, його гроші абсолютно не мають для них ніякого значення…

Пам'ять намалювала один день з минулого, який вніс деякий дискомфорт в розмірене життя успішної людини. Тоді він до кінця не перейнявся подіями, що відбулися і, мабуть, до кінця не зміг зрозуміти їх. Умовивши Степана перейти до себе працювати, протягом місяця спостерігав, як шкільний товариш сумлінно і чітко виконував покладені на нього обов'язки і був дуже ним задоволений. Несподівано, зателефонувавши в кінці робочого дня, Степан попросив про термінову зустріч.

– Що трапилося? – одразу запитав Макс, як тільки Степан зачинив за собою двері його кабінету.

– Я більше тут не працюю, – категорично відповів Степан.

– Ти при своєму розумі? – вигукнув Макс, миттєво опинившись поруч. – Перевтомився? Тоді відпочинь! Чи ти шокований зарплатою? – він поклав руку другові на плече і усміхнувся. – Я ж обіцяв, що винагорода буде чималою…

– Ні. Щедрості тобі не позичати, – мовив Степан і сів на стілець. – Я отримав за роботу більше грошей, ніж за два роки в лікарні. Це, звичайно, вражає.

– Тоді що, що тебе не влаштовує?! – здивовано запитав Макс і сівши напроти, подивився йому прямо в очі.

– Я не можу більше займатися твоїми фінансовими дурницями, от що, – спокійно відповів Степан, погладжуючи вуса.

– Ви з Дмитром змовилися, чи не так? – незадоволено сказав Макс.

– Ти помиляєшся.

– Невже? – сказав Макс і пройшовся кабінетом. – Днями цей алхімік мені заявив, що всі фінансисти – крючкотворці! Так! А от він – дослідник, який принесе велику користь. Якщо ж у нього не вийде, то вийде у такого, як він.

– Хіба ж він не правий? – сказав Степан, підводячись зі стільця і збираючись іти.

Макс розвів руками, не знаходячи, що сказати. Він не міг зрозуміти таку поведінку своїх друзів. Проте вникати в причини та наслідки подібних дій він теж не хотів.

– Дмитро відкинув всі мої бізнес-пропозиції, – зітнув плечима Макс. – Мова може йти тільки про фінансування його геніальних ідей. І я дійсно частину його ідей фінансую. Гаразд, не буду тебе ні в чому переконувати. Чим тепер займатимешся?

– Я йду лікувати людей, – відповів Степан. Потис руку другові і вийшов.

Макс стояв у пустому кабінеті, склавши руки на грудях. Впевнений у собі і своїх діях, він усвідомлював, що переконувати Степана більше не потрібно, у нього своя дорога.

«Дуже просто, – подумав він услід Степану. – Воля долає волю».

Спогади перервалися тим, що літак почав знижуватись. Одразу до нього підійшла струнка гарна стюардеса і ледь нахилившись, промовила:

– Максиме Петровичу, ми вже над Конго. Ви хотіли побачити краєвиди з висоти пташиного польоту.

– Дякую, Маргарито, що попередили, – звернувся до неї Макс. – Можете іти. – Глянувши у вікно, він побачив, як хмари поступово зникають, і з'являється чудова картина. Він швидко підійшов до друзів і кілька разів потрусив їх за плечі.

– Прилетіли? – вигукнув Дмитро, поспіхом протираючи очі. – Оце так поспав!

– Літак опустився на кілька кілометрів, щоб ми могли роздивитись країну, – сказав Макс. – Ми перетнемо Конго з півночі на південь, це більше тисячі кілометрів, і зупинимось біля озера Танганьїка.

Друзі подивилися у вікно і зачаровані незабутнім видовищем, довго не могли відвести від нього погляд.

Внизу було видно безкрайні тропічні ліси. Наче пухнаста ніжна ковдра, вони вкривали більшу частину країни. Хотілося провести по ній рукою, щоб на дотик відчути їх неповторність. Незабаром тропічні ліси на півночі почали змінюватися саванами. Насичені зелені кольори поступалися жовто-гарячим. Величезна країна була вкрита безліччю повноводних річок, які довільно перетинаючи її простір, створювали дивовижні візерунки.