Людмила Безверхня - Програмiст. Науково-фантастична повість

– Здається, наша зустріч – це подарунок долі. Саме для мене, – сказав професор, розміщуючись у кріслі. – Ти досягнув результатів, які мені навіть і не снилися, тому я не можу дозволити тобі зникнути знову.

– Це не просто, – мовив Олег, – я вільний художник. І в мої подальші плани не входило знову працювати в інституті.

– Я пропоную тобі очолити проект «Альфа», керівником якого до цієї миті був я.

– Ні, така перспектива мене не приваблює, – похитав головою Олег, ховаючи диск.

– Вислухай мене уважно. Цей проект – не іграшка, яку можна покинути у будь-який час. Він контролюється державою і ми повинні за будь-яких умов виконати покладені на нього завдання. З твого боку потрібне чітке цілеспрямоване керівництво, в усьому іншому обмежень не існуватиме. Крім того, скажу тобі відверто, ми не можемо залишити поза увагою людину, яка в питаннях безпеки держави сягнула надто далеко.

– Нічого не скажеш, приваблива пропозиція, – мовив Олег. – Але ж ви позбавляєте мене вибору.

– Іноді найкращий вибір – коли відома лише одна дорога. То як, погоджуєшся? – Лев Борисович нетерпляче кілька разів постукав олівцем по столі і рвучко встав.

– Потрібно подумати, – відповів Олег, приклавши вказівний палець до рота, наче наказував собі не випереджати події.

– Молодість і впертість – риси, які змінити може лише час. – Він зітхнув і після невеличкої паузи вів далі. – Мені відомо, що час від часу помічався неконтрольований доступ до дуже важливих файлів, як в нашій державі, так і в інших. Хакер, який це робив, ніколи не залишав слідів, за ним полюють розвідки семи країн. Ти не знаєш, хто б це міг бути?

– Будь-хто, – відповів Олег.

– Гадаю, ми зрозуміли один одного. Даю тобі на роздуми день

Олег потис професору руку і зачинив за собою двері.

До останнього моменту Олег не знав, хто працюватиме з ним у проекті.

– Боже мій, такий збіг обставин! – сплеснула у долоні Марина. – Мене попередили, щоб чекала сюрприза, але це схоже на сон.

– Ми, як і раніше, разом, – мовив Віктор, протираючи скельця окуляр.

Олег не вірив власним очам: перед ним стояли його найкращі друзі по університету.

– От і перетнулися наші життєві дороги, – мовив задоволено Олег.

– Це Віра – дружина Віктора, – сказала Марина і підійшла до стрункої рудоволосої жінки.– А це Павло – мій чоловік, – продовжила вона, вказуючи на вродливого зеленоокого чоловіка. – Я впевнена, що ти одобриш наш вибір.

– Попрацюємо, подивимось, – відповів Олег.

– Невже нам не пощастило з керівником? А обіцяли чуйного і доброго, – пролунав дзвінкий голос Віри. Від цих слів стало весело, настільки беспосередньо і по-дитячому вони прозвучали. – Доведеться перевиховувати і вчити гарним манерам.

– Даремно, краще підкоритися, – мовив Віктор.

– Знову з мене агресора робите, – обурився Олег. – На випускному вечері знущалися і тепер. Я дійсно добрий, але вимогливий.

– Ми не сумніваємося, – в один голос сказали Віктор та Марина і розсміялися…

Рік промайнув, наче один день. Програма добре почувалася у відведеному для неї просторі, розвивалася навіть швидше, ніж передбачалося й зі старанністю відмінника оволодівала знаннями, які їй пропонували. Збирання рядів чисел було вже в минулому, тому що навіть генерований ряд в мільйони чисел Марі відтворювала за тисячні долі секунди. Період подібних забавок незворотньо пройшов. Комп’ютер, де вона жила, був абсолютно ізольований. Олег і його група чітко усвідомлювали – максимальний контроль за ситуацією забезпечить ефективну роботу і спокій та вбереже від незапланованих можливих наслідків експерименту. Внутрішнє відчуття підказувало Олегу, що найважливіші результати ще попереду…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.