Айзек Азимов - Фундація

— Сер, — закричав технік, — усе було справедливо. Ви отримали те, що просили. А тепер забирайтеся геть! Я вам більше нічого не винен!

Меллоу з сарказмом вклонився й пішов.

За два дні він був уже там, де на нього чекала «Далека зірка», щоб повернутися на Термінус.

А ще за два дні щит техніка перестав працювати і, попри все його здивування й прокльони, так ніколи й не засвітився.

Майже вперше за останні півроку Меллоу розслабився. Він лежав на спині, роздягнений догола, у солярії свого нового будинку. Його великі коричневі руки піднімалися вгору і вбоки, і м’язи то скорочувалися, то розслаблялися, переходячи в стан спокою.

Чоловік, який сидів поруч, засунув Меллоу в рота сигару й запалив її. А потім відкусив кінчик від другої — для себе.

— Ти, мабуть, запрацювався. Може, тобі потрібен довгий відпочинок.

— Можливо, Джаеле, але я волів би відпочити в кріслі депутата ради. Бо я планую зайняти це крісло, а ти мені допоможеш.

Анкор Джаел підняв брови й спитав:

— І який я до цього маю стосунок?

— Цілком очевидний. По-перше, ти тертий калач у політиці. По-друге, тебе виперли з кабінету Джорана Сатта — того самого добродія, який воліє втратити око, ніж бачити мене в раді. Ти гадаєш, що в мене мало шансів, чи не так?

— Небагато, — погодився екс-міністр освіти. — Ти — смирнієць.

— Але це не є законною перешкодою. Я маю світську освіту.

— Ну що ти таке кажеш. Відколи це упередженість має якісь закони, крім власних? Ну, а що там твоя людина — Джейм Твер? Що він каже?

— Він майже рік тому говорив, що я можу потрапити в раду, — невимушено відповів Меллоу, — але я переріс його. Він однаково з цим не впорався б. Йому бракує глибини. Він голосно кричить, він вольовий, але зараз це лише створює перешкоди. Я проти справжнього перевороту. Мені потрібен ти.

— Джоран Сатт — найрозумніший політик на планеті, і він буде проти тебе. Я не певен, що зможу перехитрити його. І не думаю, що він обходиться без запеклої боротьби й бруду.

— У мене є гроші.

— Це допоможе. Але для того, щоб відкупитися від упереджень, потрібно чимало — особливо тобі, брудному смирнійцю.

— У мене їх буде багато.

— Ну, я розберуся з цим питанням. Тільки не треба потім повзати на задніх лапах і скиглити, що це я втягнув тебе в цю справу. Хто це?

Куточки губ Меллоу опустилися вниз і він сказав:

— Думаю, це Джоран Сатт власною персоною. Він рано прийшов, і я можу це зрозуміти. Я вже місяць його уникаю. Слухай, Джаеле, зайди-но до сусідньої кімнати й тихо увімкни мікрофон. Я хочу, щоб ти це послухав.

Він допоміг члену ради потрапити до кімнати, підштовхнувши його голою ногою, а потім швидко підвівся й одягнув шовковий халат. Синтетичне сонячне світло змінилося нормальним.

Секретар мера манірно увійшов усередину, тоді як серйозний мажордом навшпиньках зачинив за ним двері.

Меллоу затягнув пояс і запропонував:

— Сідайте, Сатте, на будь-який стілець.

Сатт вичавив із себе ледь помітну усмішку. Він вибрав зручний стілець, але не став менш суворим. Сидячи на краєчку, він сказав:

— Якщо ви для початку назвете свої умови, ми перейдемо до справи.

— Які умови?

— Мені вас умовляти треба? Ну от, наприклад, що ви робили на Кореллі? Ваш звіт неповний.

— Я надав вам його кілька місяців тому. І тоді ви були задоволені.

— Так, — Сатт потер лоба пальцем, — але з тих пір ваша діяльність набула значного розмаху. Меллоу, ми багато знаємо про ваші справи. Ми знаємо, наприклад, скільки фабрик ви запустили; у якому поспіху ви це робите; і скільки вам це коштує. І оцей ваш палац, — він кинув холодний, презирливий погляд, — який обходиться вам у суму, більшу ніж моя річна зарплата, і оце ваше вимахування — дуже дороге й значне — перед вищими прошарками суспільства Фундації.

— І що? Про що це свідчить, окрім того, що ви маєте чудових шпигунів?

— Це свідчить, що у вас є гроші, яких ви не мали рік тому. І це може свідчити про що завгодно — наприклад, про те, що ви уклали на Кореллі вдалу угоду, про яку ми нічого не знаємо. Звідки ви берете свої гроші?

— Мій любий Сатте, ви ж не думаєте, що я вам про це розповім?

— Ні.

— Я так і думав. Тому я вам скажу. Ці гроші йдуть до мене просто зі скарбниці комдора Корелла.

Сатт закліпав очима.

Меллоу посміхнувся й продовжив.

— На жаль для вас, ці гроші — цілком законні. Я Головний Торгівець, і гроші, які я отримав, — це певна кількість кованого заліза та хромітів в обмін на певну кількість дешевих прикрас, які я міг забезпечити. П’ятдесят відсотків прибутків — мої, за умовами застарілого контракту з Фундацією. Інша половина надійде уряду наприкінці року, коли всі порядні громадяни сплачують податок з прибутку.