Аркадій і Борис Стругацькі - Населений острів

Великий Мак продавав витрішки. Він пробіг очима по гостях, повернувся було до свого заняття, однак тої ж миті знов озирнувся й придивився пильніше. «Впізнав, — подумав прокурор. — Впізнав, розумнику мій…» Він увічливо всміхнувся Макові, поплескав по плечу молоденького лаборанта, який крутив арифмометр, і, зупинившись посередині кімнати, роззирнувся.

— Н-ну… — проказав він у простір між Маком і Пуголовком. — А тут у нас що робиться?

— Пане Сим, — сказав Пуголовок, червоніючи, підморгуючи і потираючи руки, — поясніть панові інспектору, чим ви… кахи… гм…

— А я вас знаю, — сказав великий Мак, якось несподівано виникаючи на відстані двох кроків од прокурора. — Пробачте, якщо я не помиляюсь, ви — державний прокурор.

Авжеж, мати справу з Маком було нелегко — увесь ретельно обміркований план полетів шкереберть відразу: Мак і в думці не мав нічого приховувати, він нічого не боявся, йому було цікаво, він дивився на прокурора з висоти свого велетенського зросту, мов на якусь дивну екзотичну тварину…

Треба було перебудовуватися на ходу.

— Так, — з холодним подивом проказав прокурор і перестав усміхатися. — Наскільки мені відомо, я справді державний прокурор, хоча мені незрозуміло… — Він спохмурнів і втупився в обличчя Мака. Мак широко усміхався. — Чи ти ба! — вигукнув прокурор. — Ну звісно ж… Мак Сим, він же Максим Каммерер! Однак, даруйте, ви ж загинули. Масаракш, як ви сюди потрапили?

— Довга історія, — відповів Мак, махнувши рукою. — Між іншим, я також здивований тим, що бачу вас тут. Ніколи не думав, що наші заняття цікавлять Департамент юстиції…

— Ваші заняття цікавлять найнесподіваніших людей. — сказав прокурор. Він узяв Мака попідруч, відвів його до дальнього вікна і довірчо прошепотів: — Коли ви нам подаруєте пігулки? Справжні пігулки, на всі тридцять хвилин…

— А ви хіба також?.. — спитав Мак. — Втім, так, природно…

Прокурор тужливо похитав головою і з тяжким зітханням закотив очі.

— Наше благословіння і наше прокляття, — мовив він. — Щастя нашої держави і горе її правителів… Масаракш, я страшенно радий, що ви живі, Маку! Мушу вам сказати, що справа, в якій ви проходили, була однією з небагатьох у моїй кар’єрі, котрі залишили у мене почуття прикрого незадоволення. Ні-ні, не заперечуйте: за буквою закону ви були винні, з цього боку все гаразд… Ви напали на башту, здається, вбили легіонера, за це, самі розумієте, по голівці не гладять. А от по суті… Признаюсь, рука у мене здригнулася, коли я підписував ваш вирок. Начебто я засуджував дитину, не ображайтесь. Врешті-решт, це була затія швидше наша, ніж ваша, і вся відповідальність…

— Я не. ображаюсь, — сказав Мак. — І ви загалом маєте рацію: витівка з цією баштою була хлоп’яцтвом… Дякувати богу, що нас тоді не розстріляли.

— Це було все, що я міг зробити, — сказав прокурор. — Пригадується, я був дуже засмучений, дізнавшись про вашу загибель… — Він засміявся і по-дружньому стис лікоть Мака. — Страшенно радий, що все скінчилося так щасливо. Страшенно радий познайомитись. — Він глянув на годинник. — Послухайте, Маку, а чому ви тут? Ні-ні, я не збираюсь вас заарештовувати, це не мій клопіт, нехай тепер вами займається військова комендатура. Але що ви робите в цьому інституті? Хіба ви хімік? Та ще… — Він вказав пальцем на шеврон.

— Я — усе потрошку, — сказав Мак. — Трошки хімік, трошки фізик…

— Трошки підпільник, — сказав прокурор, добросердо сміючись.

— Зовсім мало, — рішуче сказав Мак.

— Трошки фокусник… — сказав прокурор. Мак уважно подивився на нього.

— Трошки фантазер, — вів далі прокурор, — трошки авантюрист…

— Це вже не спеціальності, — заперечив Мак. — Це, якщо хочете, типові риси будь-якого порядного вченого.

— І порядного політика, — сказав прокурор.

— Рідкісне поєднання слів, — зауважив Мак. Прокурор запитально глипнув на нього, відтак зрозумів

і знову засміявся.

— Авжеж, — сказав він. — Політична діяльність має свою специфіку. Ніколи не опускайтесь до політики, Маку, залишайтесь зі своєю хімією… — Він глянув на годинник і з серцем проказав: — Ах, прокляття, зовсім немає часу, а так хотілося з вами погомоніти… Я дивився ваше досьє, ви — прецікава особа… Але ви, певно, також дуже зайняті…

— Звісна річ, — сказав розумник Мак. — Хоча, безумовно, не .такою мірою, як державний прокурор.

— Так, — мовив прокурор із комічним докором. — А ваше начальство запевняє нас, нібито ви працюєте вдень і вночі… Я, наприклад, не можу сказати цього про себе. У державного прокурора бувають вільні вечори… Ви здивуєтесь, однак у мене є до вас безліч запитань, Маку. Признатися, я хотів поговорити з вами ще тоді, після процесу. Але — справи, нескінченні справи…