Станіслав Лем - Едем

— Ти сподівався цього? — запитав Лікар Координатора.

— Ні., не знаю. Справді. Я тільки думав, що… можливо… це йому знайоме. Я чекав якоїсь реакції. Навіть незрозумілої для нас. Але такої — ні…

— По-твоєму, вона для нас зрозуміла? — промимрив Фізик.

— У певному розумінні — так, — відповів Лікар. — Він це знає. Або принаймні знає щось подібне — і боїться. Для нього це якесь страшне, мабуть, смертельно небезпечне явище.

— Екзекуція… тосіо Едем? — тихо підказав Хімік.

— Не знаю. У всякому разі, це означало б, що вони використовують такі «живі стіни» не лише проти інопланетян. А втім, їх можна садити й без артилерії.

— А може, він боїться всього, що блищить? — озвався Фізик. — Проста асоціація. Це пояснило б також історію з тим дзеркальним поясом.

— Ні, я показував йому дзеркало, і він не тільки не злякався, але навіть не зацікавився ним, — похитав головою Лікар.

— Отже, він не такий уже й дурний ані недорозвинений, — зауважив Фізик, який стояв біля самісінької склянистої загорожі, що сягала йому вже до пояса.

— Полоханий, заєць і пенька боїться.

— Послухайте, — сказав Координатор, — мені здається, що всі ці наші розуміння — пусті балачки. Ми в глухому куті. Що будемо робити далі? Ремонт ремонтом, це зрозуміло само собою, однак я хотів би…

— Нова експедиція? — підказав Лікар.

Інженер невесело всміхнувся:

— Та невже? Тоді я з тобою. А куди? До міста?

— Це означало б безсумнівне зіткнення, — швидко втрутився в розмову Лікар. — Бо інакше, як у Захиснику, нам не проїхати. А на тому щаблі цивілізації, якого ми змогли досягти спільними зусиллями, маючи під рукою випромінювач антипротонів, навіть не зогледишся, як почнеш стріляти. Ми повинні уникати війни за всяку ціну. Війна — це найгірший спосіб збирання інформації про чужу культуру.

— Я зовсім не думав про війну, — відповів Координатор. — Захисник — чудове сховище, бо він дуже багато може витримати. Все начебто показує на те, що населення Едема чітко розшароване і що з тим шаром, який удається до розумних дій, ми досі не змогли встановити контакту. Я розумію, що нашу вилазку в бік міста вони потрактують як удар у відповідь. Але ми досі ще не вивчили західний напрямок. Двох людей цілком достатньо, щоб обслужити машину, решта можуть залишитися й працювати в ракеті.

— Ти й Інженер?

— Необов’язково. Можемо поїхати з Генриком, якщо хочете.

— У такому разі мені потрібен хтось третій, хтось такий, що знайомий із Захисником, — сказав Інженер.

— Хто хоче їхати?

Хотіли всі. Координатор мимохіть усміхнувся.

— Тільки-но змовкають гармати, їх починає розбирати цікавість, — продекламував він.

— Ну, то поїхали, — оголосив Інженер. — Лікар, звичайно, хоче бути з нами як втілення розважливості й лагідності. Прекрасно. Добре, що ти залишаєшся, — обернувся він до Координатора. — Ти знаєш черговість робіт. Мабуть, поставте відразу Чорного до одного з вантажних автоматів, але не починайте копати під ракетою, поки ми не повернемось. Я хотів би ще перевірити статичні розрахунки.

— Як втілення розважливості я хотів би запитати: яка мета цієї вилазки? — поцікавився Лікар. — Бо, прокладаючи собі шлях, ми вступаємо у фазу конфлікту, хочемо ми цього чи ні.

— Тоді давай свої контрпропозиції, — сказав Інженер,

Довкола них тихо, майже мелодійно шумів живопліт, який незабаром мав уже піднятися вище їхніх голів. Сонце білими й веселковими іскрами вигравало в його жилавих сплетіннях.

— У мене їх немає, — признався Лікар. — Події безперервно випереджають нас, а досі всі складені заздалегідь плани, як правило, підводили. Може, зараз найрозумніше було б утриматися від будь-яких вилазок. Через кілька днів ракета буде готова до польоту; облітаючи планету на малій висоті, ми, можливо, змогли б довідатися більше, ніж зараз, до того ж не такою дорогою ціною.

— Я думаю, ти й сам у це не віриш, — заперечив Інженер. — Якщо ми не можемо нічого довідатися, вивчаючи все з безпосередньої близькості, то що нам дасть політ на заатмосферній висоті? А розважливість… боже мій… Якби люди були розважливими, то ми тут ніколи не опинилися б. Бо що розважливе може бути в ракетах, які летять до зірок?

— Демагогія, — буркнув Лікар. — Я знав, що не переконаю вас, — додав він і повільно пішов уздовж склянистої перешкоди.

Решта повернулися до ракети.

— Не розраховуй на сенсаційні відкриття. Я припускаю, що на заході розкинулася така сама рівнина, як і тут, — сказав Координатор Інженерові.