Станіслав Лем - Едем

Через кілька секунд почувся приглушений рев; люди обернулися: рев долинав із гаю дерев-легенів. Найближче з них розкололося навпіл і звалилося, викидаючи клуби пари й махаючи гіллям.

— Мерщій! Мерщій! — закричав Координатор, підбіг до кошлатої тварини, лапки якої стирчали з-під голого м’ясистого хвоста, що накривав їх, і, навівши на неї ствол, за кілька секунд обернув її на вуглину, відтак черевиками порозкидав рештки й утоптав їх у грунт.

Інженер і Фізик стояли перед срібною брилою під ажурним багатокутником, який спирався на скісні лапи; Інженер доторкнувся до її здутого горба, що, здавалося, повільно ріс.

— Його не можна так лишати! — крикнув Координатор, підбігши до них.

Він був страшенно блідий.

— Таку масу нам не спопелити, — буркнув Інженер.

— Побачимо! — відповів крізь зуби Координатор і вистрелив з відстані двох кроків.

Довкола ствола електрожектора затремтіло повітря. Срібний тулуб миттю вкрився чорнуватими плямами, в повітрі закружляла сажа, огидно запахло горілим м’ясом, Щось забулькало. Хімік якусь мить дивився на це зі зблідлим обличчям, а тоді відвернувся й відбіг убік. Кібернетик пішов за ним. Розрядивши свою зброю, Координатор мовчки простяг руку до Інженерового електрожектора.

Почорніла туша запалася й розплющилася, над нею вився дим, літали пластівці кіптяви, булькання змінилося потріскуванням, наче горіло поліно, а Координатор усе ще натискав занімілим пальцем спуск, аж поки рештки перетворилися на безформну купу попелу. Піднявши вгору ствол електрожектора, він стрибнув у попіл і почав розкидати його на всі боки ногами.

— Допоможіть мені! — хрипко крикнув товаришам.

— Я не можу, — простогнав Хімік.

Він стояв із заплющеними очима, на чолі в нього блищали краплини поту, обома руками він схопився за горло, немовби хотів себе задушити. Лікар міцно зціпив зуби, аж вони заскреготали, і стрибнув у гарячий попіл слідом за Координатором.

— А я, думаєш, можу?! — крикнув той.

Лікар, не дивлячись під ноги, топтав і топтав. Мабуть, вони мали досить кумедний вигляд, підстрибуючи на одному місці. Вони втоптували в грунт недогорілі грудки, втискали у нього попіл, потім згрібали грунт з усіх боків прикладами електрожекторів, поки не засипали останні сліди.

— Чим ми кращі за них? — зітхнув Лікар, коли вони на мить зупинилися, обливаючись потом і важко дихаючи.

— Він на нас напав, — буркнув Інженер, з люттю й огидою витираючи сліди кіптяви з ложа електрожектора.

— Ходіть сюди! Всьому кінець! — крикнув Координатор.

Товариші повільно наблизилися до них. У повітрі плавав різкий сморід горілого, трав’янисті лишайники обвуглилися у великому діаметрі.

— А що з цим? — запитав Кібернетик, показуючи на ажурну конструкцію.

Вона здіймалася над ними на висоту чотирьох поверхів.

— Спробуємо запустити, — сказав Координатор. В Інженера від подиву аж очі на лоба полізли.

— Як?

— Увага! — крикнув Лікар.

Одне за одним на тлі гаю з’явилися троє осяйних коліс. Люди відбігли на кілька кроків від конструкції й залягли. Координатор перевірив стан зарядника й чекав, широко впершись ліктями у шорсткий мох. Але колеса поминули їх і покотилися далі.

— Підеш зі мною? — запитав Координатор, киваючи Інженерові на гондолу, яка висіла за чотири метри від поверхні планети.

Той мовчки підбіг до конструкції, обома руками вхопився за опору і, всовуючи в отвори пальці, швидко поліз нагору. Координатор подерся слідом за ним. Інженер першим опинився під гондолою, поторкав один із нижніх виступів і щось почав там робити, — було чути, як метал дзенькає об метал, — потім підтягнувся і зник усередині. За хвилину звідти висунулася його рука, Координатор схопив її, і вони обидва опинилися нагорі. Досить довго нічого не діялося, нарешті п’ять розхилених пелюсток повільно стулилися без найменшого звуку. Люди внизу мимохіть здригнулися й відступили назад.

— Що то була за вогненна кулька? — обернувся Лікар до Фізика, який не відривав очей від гондоли. Там ворушилися невиразні, мовби складені вдвоє тіні.

— Схоже на маленьку кульову блискавку, — повагавшись, відповів Фізик.

— Але ж її випустила та тварина!

— Так, я теж бачив. Може, це якесь тутешнє електричне… Глянь!

Ажурний багатокутник несподівано здригнувся й задзвенів, повертаючись довкола своєї вертикальної осі. Він трохи не впав, бо лапи, які підтримували його з двох боків, безпорадно роз’їхалися. В останню мить, коли він грізно нахилився, знову щось задзвеніло, цього разу гострим, високим звуком, уся конструкція розтанула в осяйному обертанні, й слабкий вітерець обвів тих, що спостерігали за нею. Колесо оберталося то швидко, то повільніше, але не зрушувалося з місця. Воно заревло, як двигун величезного літака, комбінезони людей, що стояли віддалік, залопотіли під повітряним струменем, і вони відступили ще далі: одна, потім друга опорні лапи піднялися й зникли в світляному вихорі. Раптом, мов викинуте з пращі, величезне колесо помчало борозною, вискочило з неї й несподівано загальмувало. Воно рило й викидало .грунт, страхітливо ревучи, хоч посувалося повільно. За якусь хвилину воно знову вскочило в борозну, помчало по ній з карколомною швидкістю й через кільканадцять секунд обернулося на маленький тремтливий вогник на схилі під лісом.