Станіслав Лем - Едем

— Послухайте, досі весь час розпитували тільки ми, а чому він ні про що не запитав нас? — схаменувся в коридорі Інженер.

— Чому ж, раніше й він питав, — відповів Кібернетик. — Про відносини, які панують на Землі, про нашу історію, про розвиток астронавтики — ще за якоїсь півгодини до того, як ви прийшли, він говорив значно більше.

— Мабуть, і справді дуже ослаб.

— Напевне. Він дістав велику дозу опромінення, подорож через пустелю, мабуть, добряче стомила його, тим паче що він уже не молодий.

— Як довго вони живуть?

— Близько шістдесятьох обертів планети, тобто трохи менше шістдесятьох наших років. Едем обертається довкола Сонця швидше, ніж Земля.

— Як вони живляться?

— Досить своєрідно. Здається, еволюція проходила тут інакше, ніж на Землі. Вони можуть безпосередньо засвоювати деякі неорганічні речовини.

— Це справді своєрідно, — сказав Інженер.

— Ага, грунт, який виніс той, перший! — раптом здогадався Хімік.

Вони зупинилися.

— Так, але в такий спосіб вони живилися тисячоліття тому. Тепер, за нормальних умов, так ніхто не чинить. Ці тонкі чаші на рівнині — щось на зразок їхніх «акумуляторів продуктів».

— Невже це й справді живі створіння?

— Не знаю. В усякому разі, вони вибірково витягують з глибини грунту речовини, які служать дуплексам за поживу, і накопичують їх у «чаші». Їх багато, й вони різних видів.

— Так, напевне, дуплекси змушені їх розводити чи, точніше, обробляти, — сказав Хімік. — На півдні ми бачили цілі плантації цих «чаш». Але чого той, що забрався в ракету, копирсався в глині?

— Бо після заходу сонця чаші втягуються під грунт.

— Але ж глини все одно було скрізь більш, ніж досить, а він вибрав акурат ту, що в ракеті.

— Може, тому, що вона була розпушена, а він — голодний. Ми не говорили про це з нашим… астрономом. Можливо, той дуплекс і справді втік з долини на півдні…

— Любі мої, йдіть уже спати, — обернувся Координатор до Фізика й Кібернетика, — а ми займемося ділом. Скоро дванадцять.

— Дванадцять ночі?

— Ну звичайно. Я бачу, ти вже зовсім згубив лік часові?

— Ну, за таких умов…

Позаду залунали чиїсь кроки. З бібліотеки вийшов Лікар. Усі запитливо глянули на нього.

— Спить, — сказав він. — Але справи його кепські. Коли ви вийшли, я вже був навіть подумав… — Він не докінчив.

— Ти з ним більше не розмовляв?

— Розмовляв. Тобто… розумієте, мені здалося, що це вже кінець, і я запитав його, чи не змогли б ми для них щось зробити. Для всіх.

— Ну й що ж він тобі відповів?

— Нуль, — повільно повторив Лікар, і всім раптом здалося, що вони чують мертвий голос калькулятора.

— Ідіть уже спати, — сказав Координатор після невеликої паузи. — Але я ще хочу скористатися тим, що ми тут усі разом, і запитати вас: будемо стартувати чи ні?

— Так, — шдповів Інженер.

— Так, — майже водночас вимовили Фізик і Хімік.

— Так, — приєднався до них Кібернетик.

— А ти? Мовчиш? У таку хвилину? — обернувся Координатор до Лікаря.

— Я розмірковую. Розумієте, мені ще ніколи не було так цікаво…

— Розумію, тебе цікавило, як їм можна допомогти. Але тепер ти вже знаєш, що…

— Ні. Не знаю, — тихо сказав Лікар.

Через годину по відкинутій кришці вантажного люка з’їхав Захисник. Інженер зупинив його за двісті метрів від склянистої стіни, яка сходилася вгорі, наче недобудоване склепіння, і взявся до роботи. Пітьма гігантськими стрибками тікала в глиб пустелі. Яскравіші за сонце, гримучі батоги розтинали дзеркальну стіну, плити, які сочилися жаром, падали на грунт, білий дим клубочився над піском. Інженер залишав шматки будівельного матеріалу, щоб вони охолонули, й далі шмагав анігілятором, вирубуючи у склепінні вікна, з яких стікали вогненні цівки. В каламутній, напівпрозорій оболонці виникали низки чотирикутних дірок, і в них блискали криниці зоряного неба. Дим клубами стелився по піску, в жилах склянистого колоса щось постогнувало, тріщало, уламки затягувало темним жаром; нарешті Захисник під’їхав задом до ракети. Інженер з відстані вимірював радіоактивність уламків. Лічильники застережливо гули.

— Нам довелося б чекати щонайменше чотири доби, — констатував Координатор, — але ми пустимо туди Чорного й очищувачів.

— Так, радіоактивність велика тільки на поверхні. Сильний струмінь піску під тиском дасть їй ради. А уламки треба зібрати в одному місці й закопати.

— Можна б повантажити їх у відстійник на кормі. — Координатор замислено дивився на вишневий відблиск руїн, охоплених вогнем.