Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Начальник експедиції прокинувся і підвів обважнілу голову. Рівна мелодія звучала так само, як і раніше, і все так само її час од часу порушували поодинокі удари планетарного двигуна. Ніза Кріт стояла біля приладів, трохи схилившись, з тінями втоми на юному обличчі. Ерг Ноор кинув погляд на залежний годинник [14] Залежний годинник – годинник, який показує час зорельота, тобто час, залежний від швидкості корабля (фантастичне). За теорією відносності, при великих (субсвітлових) швидкостях руху час предмета, який рухається, скорочується порівняно з часом спостерігача, нерухомого щодо зорельота. зорелітного часу і одним пружним ривком підхопився з глибокого крісла.

– Я проспав чотирнадцять годин! І ви, Нізо, не розбудили мене! Це… – Він осікся, зустрівшись з її радісною усмішкою. – Зараз же відпочивати!

– Можна мені поспати тут, як ви? – попросила дівчина.

Вона побігла по їжу, вмилась і влаштувалась у кріслі.

Блискучі, обведені темними колами її карі очі крадькома стежили за Ергом Ноором, коли той, освіжений хвильовим душем, зайняв місце біля приладів. Перевіривши показання індикаторів ОЕЗ – охорони електронних зв’язків, він швидко почав ходити туди й сюди по кабіні.

– Чого не спите? – владним тоном спитав він астронавігатора.

Дівчина тріпнула рудими кучерями, які вже треба було підстригти, – жінки в позаземних експедиціях не носили довгого волосся.

– Я думаю… – нерішуче почала вона. – І зараз, на грані небезпеки, схиляюся перед могутністю і величчю людини, що проникла далеко в глибини просторів. Для вас тут багато звичного, а я вперше в космосі. Подумати тільки – я учасник грандіозного шляху через зірки до нових світів!

Ерг Ноор ледь посміхнувся і потер чоло.

– Я повинен вас розчарувати, точніше, показати справжній масштаб нашої могутності. Ось, – він зупинився біля проектора, і на задній стіні приміщення з’явилася світна спіраль Галактики.

Ерг Ноор показав на ледь помітну серед навколишнього мороку розкуйовджену крайню гілку спіралі з поодиноких зірок, що здавалися тьмяним пилом.

– Ось пустельна область Галактики, бідна на світло і життя окраїна, де знаходиться наша Сонячна система і ми тепер. Але й гілка, бачите, тягнеться від Лебедя до Кіля Корабля і, крім того, що вона загалом віддалена від центральних зон, містить у собі ще й затемнюючу хмару, ось тут… Щоб пройти вздовж цієї гілки, нашій «Тантрі» потрібно буде близько сорока тисяч незалежних років. Чорну прогалину пустого простору, що відокремлює нашу гілку від сусідньої, ми перетнули б за чотири тисячі років. Бачите, наші польоти в безмежні глибини простору – це поки що тупцювання на крихітній плямочці, діаметром у півсотні світлових років! Як мало знали б ми про світ, коли б не могутність Кільця! Повідомлення, образи, думки, надіслані з непереможного для людського короткого життя простору, рано чи пізно долітають до нас, і ми все більше пізнаємо віддалені світи. Все більше нагромаджується знань, і ця праця відбувається безперервно.

Ніза принишкла.

– Перші міжзоряні польоти… – задумливо вів далі Ерг Ноор. – Невеликі кораблі, які не мали ні швидкості, ні потужного захисного устаткування. Та й жили наші предки вдвічі менше за нас – ось коли була справжня велич людини!

Ніза рвучко підвела голову, як завжди, коли була незгодна.

– Потім, коли знайдуть інші способи перемагати простір, а не ломитися навпростець крізь нього, скажуть лро вас – от герої, які завоювали космос такими первісними засобами!

Начальник експедиції весело всміхнувся і простягнув руку до дівчини:

– І про вас, Нізо!

Та спалахнула.

– Я пишаюся тим, що перебуваю тут, разом з вами! І ладна віддати все, щоб знову і знову побувати в космосі.

– Я це знаю, – замислено мовив Ерг Ноор, – але не всі так думають!..

Дівчина жіночим чуттям зрозуміла думки начальника. В його каюті є два стереопортрети в чудовому фіолетовозолотавому кольорі. На обох – вона, красуня Веда Конг, історик стародавнього світу, з прозорим поглядом блакитних, як земне небо, очей під крилатим помахом довгих вій. На одному засмагла, з сліпучою посмішкою і піднятими до попелястого волосся руками. На другому – заливається сміхом, стоячи на мідній корабельній гарматі – пам’ятнику сивої давнини.

Хвиля піднесення спала, і Ерг Ноор повільно сів проти астронавігатора.

– Коли б ви знали, Нізо, як жорстоко доля зруйнувала мою мрію там, на Зірді! – раптом глухо сказав він і обережно поклав пальці на рукоятку пуску анамезонних двигунів, немов хотів гранично прискорити стрімкий біг зорельота.