Іван Єфремов - Туманність Андромеди

– Так, байдуже, чи передається це пам’ятними записами близьких світів, чи вловлюється нашими станціями, ми бачимо далекі світи такими, якими вони були за стародавніх часів. Бачимо давнимдавно померлих і забутих у своєму світі людей.

– Невже ми, досягши такої великої влади над природою, тут безсилі? – подитячому обурилась Веда. – Невже не можна досягти далеких світів іншим шляхом, іншою, ніж хвильовий або фотонний промінь, [18] Хвильовий, або фотонний, промінь . – Промінь світла має одночасно хвильові властивості і властивості потоку часток (фотонів). У техніці майбутнього обидві ці властивості променя розділяються і немовби концентруються (фантастичне). зброєю?

– Як я розумію вас, Ведо! – вигукнув Мвен Мас.

– В Академії Меж Знання займаються проектами подолання простору, часу, тяжіння – глибинами основ космосу, – втрутився Дар Вітер, – тільки вони не дійшли до стадії дослідів і не змогли…

Раптом зелене вічко спалахнуло, і Веда знову відчула запаморочення від екрана, що заглибився в безодню простору.

Різко окреслені краї зображення показували, що це запис пам’ятної машини, а не безпосередньо вловлена передача.

Спочатку показалась поверхня планети, видима, звичайно, з зовнішньої станціїсупутника. Величезне блідофіолетове, примарне від неймовірного розжарення сонце заливало пронизуючим промінням синій хмарний шар її атмосфери.

– Так і є – Епсилон Тукана, високотемпературна зірка класу В9, світність сімдесят вісім наших сонць, – прошепотів Мвен Мас.

Дар Вітер і Юній Ант ствердно кивнули.

Видовище змінилося, начебто звузившись і спустившись майже до самої поверхні незнаного світу.

Високо здіймались округлі куполи гір, що здавалися вилитими з міді. Невідома порада, або метал зернистої структури, пломеніли вогнем під напрочуд білим сліпучим світлом блакитного сонця. Навіть у недосконалій передачі приладів невідомий світ сяяв урочисто, з якоюсь переможною пишністю.

Відблиски променів облямовували контури мідних гір сріблясторожевою короною, що відбивалася широкою дорогою на мідних хвилях фіолетового моря. Вода кольору густого аметиста здавалася важкою і спалахувала всередині червоними вогнями, наче скупчення живих маленьких очей. Хвилі лизали масивне підніжжя велетенської статуї, що в гордій самотності стояла далеко від берега. Жінка, вирізьблена з темночервоного каменя, відкинула назад голову і, наче в екстазі, тяглася руками до полум’яної глибини неба. Вона справді могла бути дочкою Землі – цілковита схожість з нашими людьми вражала не менше, ніж незвичайна краса статуї. В її постаті, що наче втілювала мрії скульпторів Землі, поєднувалася могутня сила й одухотвореність кожної лінії обличчя й тіла. Від полірованого червоного каменя статуї струменіло полум’я невідомого і тому таємничого й звабливого життя.

П’ятеро людей Землі мовчки дивилися на дивовижний новий світ. Тільки з широких грудей Мвена Маса вихопилося довге зітхання – з першого ж погляду на статую кожний нерв його напружився в радісному чеканні.

Напроти статуї, на березі, різьблені срібні башти прикрашали початок широких білих сходів, що легко підносилися над гущавиною струнких дерев з бірюзовим листям.

– Вони повинні дзвеніти! – шепнув Дар Вітер на вухо Веді, показуючи на башти, і та ствердно нахилила голову.

Передавальний апарат нової планети послідовно й беззвучно розгортав нові картини.

На мить промайнули білі стіни з широкими виступами, прорізані порталом з блакитного каменю, і екран розкрився у високому приміщенні, залитому яскравим світлом. Матовоперлисте забарвлення порізаних жолобками стін надавало надзвичайної чіткості всьому, що було в залі. Увагу привертала група людей, які стояли перед полірованою ізумрудною панеллю.

Полум’яний, червоний колір їхньої шкіри відповідав відтінкові статуї в морі. У ньому не було нічого незвичайного для Землі – деякі племена індіанців Центральної Америки, судячи з кольорових знімків, що збереглися від стародавніх часів, мали майже таку саму, тільки менш густого відтінку шкіру.

У залі було дві жінки й двоє чоловіків. Обидві пари були одягнені порізному. Ті, що стояли ближче до зеленої панелі, привертали увагу золотавим коротким вбранням, схожим на елегантні комбінезони з кількома застібками. На інших двох були однакові, такого самого перлистого відтінку, як і стіни, плащі, що огортали їх з голови до ніг.