Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Чара легко й вільно сиділа на високому вороному коні, який ступав у такт з рудим конем Мвена Маса.

– Ми відстали! – вигукнула дівчина, натягуючи поводи, її кінь кинувся вперед.

Африканець наздогнав її, і обоє помчали поряд старою дорогою. Зрівнявшись із своїми юними товаришами, вони притримали коней, і Чара обернулася до Мвена Маса.

– А ця дівчина, Онар?..

– Їй треба побувати у Великому Світі. Ви самі сказали, що на острові вона лишилася випадково, приїхавши до матері, яка недавно тут померла. Онар було б добре працювати у Веди – на розкопках потрібні чутливі й ніжні жіночі руки. Та є ще тисячі справ, де вони потрібні. І Бет Лон, який повернеться до нас новим, знайде її поновому!..

Чара звела брови, пильно глянувши на Мвена Маса.

– А ви не залишите своїх зірок?

– Якою б не була ухвала Ради, я продовжуватиму справу космосу. Але спочатку мені треба написати про…

– Зірки людських душ?

– Правильно, Чаро! Дух захоплює від їхньої величезної багатогранності… – Мвен Мас замовк, помітивши, що дівчина дивиться на нього і ніжно всміхається. – Ви не згодні з цим?

– Звичайно, згодна! Я думала про ваш експеримент. Ви проробили його через пристрасне бажання дати людям повне уявлення про світ. У цьому ви теж художник, не вчений.

– А Рен Боз?

– У нього експеримент – лише черговий крок по його шляху дослідження.

– Ви мене виправдуєте, Чаро?

– Цілком! І я певна, що вас виправдає ще багато людей, більшість!

Мвен Мас перехопив поводи в ліву руку, а праву подав Чарі. Вони в’їхали в маленький посьолок станції.

Хвилі Індійського океану мирно гуркотіли під кручею. В їхньому шумі Масу вчувався ритмічний поступ басів у симфонії Зіга Зора про життя, що лине в космос. І могутня нота, основна нота земної природи – синє фа, – співала над морем, примушуючи людину відгукуватися всією душею, зливаючись з природою, яка її породила.

Океан – прозорий, сяючий, не забруднюваний більше покидьками, очищений від хижих акул, отруйних риб, молюсків та небезпечних медуз, як очищене життя сучасної людини від злоби й жаху минулих століть. Але десь у неосяжних просторах океану є таємні куточки, в яких проростають уцілілі зерна шкідливого життя, і тільки пильності винищувальних загонів ми завдячуємо безпекою і чистотою океанських вод.

Хіба не так у прозорій юній душі раптом виростають злобна впертість, самовпевненість кретина, егоїзм тварини? Тоді, коли людина не підкоряється авторитету громадськості, спрямованого до мудрості й добра, а керується своїм випадковим честолюбством і особистими пристрастями, мужність обертається на звірство, творчість – на жорстоку хитрість, а відданість і самопожертва стають оплотом тиранії, жахливої експлуатації і знущань… Легко зривається покрив дисципліни й громадської культури – всього однодва покоління поганого життя. Мвен Мас заглянув у цей образ звіра тут, на острові Забуття. Якщо не стримати його, а дати волю – розквітне дивовижний деспотизм, який усе топче під собою і стільки століть нав’язував людству безсовісне свавілля.

Найдивовижніше в історії Землі – виникнення невгасимої ненависті до знання й краси, обов’язкове у злобних неуків. Це недовір’я, страх і ненависть проходять через усі людські суспільства, починаючи від страху перед первісними чаклунами й відьмами і кінчаючи покаранням мислителів, які в еру Роз’єднаного Світу випереджали свій час. Це було й на інших планетах з високо розвиненими цивілізаціями, які, проте, ще не зуміли вберегти свій суспільний лад від сваволі маленьких груп людей – олігархії, що виникла раптово і підступно в найрізноманітніших формах… Мвен Мас пригадав повідомлення по Кільцю про населені світи, де вищі досягнення науки застосовувалися для залякування, катувань і покарань, читання думок, перетворення мас на покірних напівідіотів, готових виконувати будьякі безглузді накази. Зойк про допомогу з такої планети прорвався в Кільце і линув у просторі вже багато сотень років після того, як загинули і люди, що послали його, і жорстокі їхні правителі. Наша планета перебуває вже на такій стадії розвитку, що подібні жахи назавжди стали немислимі. Але все ще недостатній духовний розвиток людини, про який невтомно піклуються люди, як от Евда Наль…

– Художник Карт Сан казав, що мудрість – це поєднання знання і почуттів. Будьмо мудрими! – пролунав позаду голос Чари.

І, промчавши повз африканця, Чара кинулася з висоти у бурхливу безодню.