Микола Дашкієв - “Галатея”

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Дашкієв - “Галатея”» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1967, Издательство: Веселка, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

“Галатея”: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «“Галатея”»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Йде випробовування найпотужнішого в світі радіотелескопа для вивчення далеких зірок і галактик. Ось із його велетенської чаші навскіс до обрію вирвався сніп полум’я — у космос послано могутні “пакети” радіохвиль. Минає секунда, дві… десять… Рука професора Чухрая вже намацала вимикач, але раптом… що це? Невідомо звідки долинув голос. Поступово він набирав сили, наростав. І присутні почули: “Вітаємо вас, брати по Розуму! Вітаємо з виходом у Великий Космос!”
Чи було це насправді? Чи буде незабаром?
В оповіданнях М. Дашкієва реальне переплітається з фантастичним, кумедне — з трагічним. Романтична піднесеність не заважає, однак, письменникові торкатися серйозних проблем сучасності.

“Галатея” — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «“Галатея”», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Певно, я зволікав би з вирішенням цього питання до найостаннішої хвилини і віддав би зайвий квиток першому-ліпшому. Але…

Читач уже, певно, догадується, що я побачив дівчину.

Не буду змальовувати її зовнішність, бо мій опис не відтворить і краплинки її краси. Скажу тільки одне: якщо ви коли-небудь закохувались, то ця дівчина в блакитній сукні обов’язково нагадала б вам ту, яку ви покохали вперше.

її сірі очі були сумні. Вона вже, мабуть, втратила надію потрапити на стадіон і лише зрідка обводила поглядом натовп, немов чекаючи появи казкового лицаря з рожевим квитком у руках.

І я відчув: це вона, достойніша з юних болільниць, — та, якій я мушу вручити коштовний подарунок. Не гайнуючи часу, я попрямував до дівчини. А вона, немов відчуваючи моє наближення, підвела голову і радо скрикнула:

— Володю, дістав?

Я сторопів: звідки дівчина взнала моє ім’я! Але не встиг я їй відповісти, як за моєю спиною пролунав задоволений бас.

— Звісно, дістав! Адже ми — гвардія! — кремезний моряк, урочисто простягаючи квитки, протовпився до дівчини і потім разом з нею пішов до стадіону.

Засмучений і злий, я дивився їм услід. Ще не покохавши, я вже ревнував, майже з ненавистю позираючи на широку морякову спину. Я бажав йому всякого лиха, аж до найстрашнішого загубити вхідні квитки.

Але мої сподівання не здійснились. Моряк з дівчиною проминули заповітну рису без перешкоди. Болільники провели їх заздрісними очима, а високий худорлявий юнак, що стояв біля бар’єра, гукнув:

— Наталко, “болій” і за мене, гаразд?

Дівчина посміхнулась і кивнула головою.

“Наталка!” — повторив я подумки. Отже, я вже знаю її ймення. Вже за одне це слід віддячити худорлявому юнакові. Я підійшов до нього, поклав йому на долоню квиток і шепнув:

— Північна трибуна!

Він кинув на мене погляд, повний палкої вдячності і зразу ж рушив до стадіону.

Отак ми й познайомились із Климом Твердохлібом, студентом інституту кіноінженерів.

Визнаю: болільник з мене, мабуть, кепський. Під час найцікавішого футбольного змагання я дивився не на ворота “Торпедо”, де раз по раз спалахувала жорстока боротьба за м’яч, а лівіше, на східну трибуну, де сиділа Наталка. Ледве дочекавшись кінця змагання, я помчав до виходу. Але де вже там серед тисяч людей відшукати одну, хоч і найкращу в світі?!

Я вже втратив надію і збирався піти геть зі стадіону, коли раптом почув голос мого нового знайомого:

— Куди ж ти подівся, друже?.. Шукаю тебе, шукаю… Ну, то підемо до мене?

— Так, так, ходімо! — зрадів я, згадавши, що про Наталку можна розпитати саме в Клима. — А що ж то за чудеса, які ти обіцяв показати?

— Розповідати довго, — посміхнувся Клим. — Краще побачити на власні очі.

“Чудеса” почалися, ледве ми підійшли до його квартири. Замість ключа Клим витяг з кишені якусь трубочку, подув у неї, і двері одразу ж відчинились. У передпокої спалахнуло світло. Голос, що дуже скидався на Климів, промовив:

— Прошу до вітальні. Прямо. Обережніше — двері автоматичні.

Ці двері відчинилися самі собою і справді легенько, але рішуче підштовхнули мене в спину, коли я трохи затримався. Одночасно якийсь колінчастий важіль досить неввічливо зірвав з мене кепку і втягнув у якусь нішу.

— Дякую, — збентежено промимрив я.

— Будь ласка, — посміхнувся Клим. — Ну, то як тобі подобаються мої автомати?

— Непогані, — стримано відповів я, сторожко позираючи на стіл, де раптом щось клацнуло, загуло і спалахнули різнобарвні лампочки.

— Непогані? — перепитав Клим, прикро вражений. — Ти, мабуть, мало знайомий з технікою?

— Дуже мало, — признався я. — Та мені вона й ні до чого. Я — філолог.

— І початкуючий поет, до того ж?

— Так.

— Гм…

Він вимовив це “гм” з таким презирством, наче піймав мене на якомусь дуже неприємному вчинкові. Я не витримав:

— То що ж, по-твоєму, кожен поет повинен бути інженером?

— Техніку мусить знати кожна освічена людина, — переконано відповів Клим.

— Он як! — спалахнув я. — Замість того, щоб наближатися до літератури, я маю іти у протилежний бік?! Замість вивчення класичної спадщини минулого — зубрити нікому непотрібні формули?! Ні, красненько дякую за таку пораду!

Назрівала суперечка. Наша дружба, ледве народившись, вже була в небезпеці. І тут Клим зробив благородний жест:

— Не варто сперечатись — майбутнє покаже, хто з нас правий. Я тільки зобов’язуюсь захопити тебе радіотехнікою. А ти… Втім, це твоя особиста справа… От скажи: чи повіриш ти, що я можу прочитати твої думки?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «“Галатея”»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «“Галатея”» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Микола Дашкієв - Загибель Уранії
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Зуби дракона
Микола Дашкієв
libcat.ru: книга без обложки
Николай Дашкиев
libcat.ru: книга без обложки
Иннокентий Сергеев
Микола Дашкієв - Зустріч з тайфуном
Микола Дашкієв
Александр Бачило - «Галатея»
Александр Бачило
libcat.ru: книга без обложки
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Право на риск
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Еліксир життя
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Кришталеві небеса
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Кришталеві дороги
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Зорепади
Микола Дашкієв
Отзывы о книге «“Галатея”»

Обсуждение, отзывы о книге «“Галатея”» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x