Вадим Евентов - Атланти з планети Земля

Я мимоволі за милувався Холмсом. Вкотре вже він давав мені блискучий урок дедукції. Сищик легко, ніби граючись, робив ясновидні висновки, при цьому виходячи з єдиного — із зовнішнього вигляду відвідувача.

Якесь особливе натхнення було в-його словах, від яких незнайомець аж закляк і тільки невпевнено ворушив губами.

Відвідувач: Я хотів би…

Холмс: Того ж дня собаку продали за чотири шилінги маловідомому сінгапурському кишеньковому злодію Томові Гроверу, який у 1868–1869 роках перехворів на чорну малайську віспу. В будь-яку погоду бузкове пальто, лайкові рукавички, в жилеті — унція чілійської селітри. Батько навчався в Сорбонні, пізніше — викидайло в барі “Конозиста кирпунька”, тенор-альтино, лихослов.

Відвідувач: Я, власне…

Холмс: Із завсідників бару можна виділити Сема Холідея та Кет Контрфлайз. Сем Уолтер Холідей — п’ять футів тридцять чотири дюйми на зріст. Його подруга Кет Контрфлайз — шість футів девять дюймів. Обоє хворіли на грип, скарлатину, жовтуху, дифтерит. Сем ще й на кір, який підхопив в одному з нічних клубів. Часто сваряться, не ходять до церкви…

Відвідувач: Я…

Холмс: …запекло ріжуться в карти Із схильним до правопорушень Джемсом Скулом, валторністом, відомим серед галантерейників під прізвиськом Заяча Губа, який має звичку пасувати після семи вин. Він гренландець. Розумний, човгає при ходьбі, під час розмови кривить рота. Тричі удівець. Полюбляє говорити про острів Барбадос. Забобонний. Голиться двічі на тиждень. Після Тома Гровера собака був у сестри Джемса, за чоловіком місіс Бішоп, яка минулого літа й познайомилася з Гаррі Джойсоном. Саме це знайомство призвело до нещасть, які посипалися на вашу голову. Але трагічні наслідки ще можна відвернути.

Відвідувач: Та я…

Холмс: Скажу ще про Джойсона. Великий друг нині покійного Тома Гровера, він перестрів вас неподалік від Вестмінстерського абатства. Це сталося два тижні тому. До абатства ви йшли пішки аж із Фаунд-роунд, від будинку № 18. Це споруда з червоної цегли, триповерхова. А взагалі, ви не тутешній. У столицю привела вас далека дорога. Одна брюнетка має для вас звістку. Але покладатися на неї не можна, бо…

— Го-оді!!! — заволав джентльмен.

Цієї миті я нарешті збагнув, кого мені нагадувало його обличчя. Він знову набрав повні легені повітря, та вдруге не крикнув, а засичав, ніби давлячись у зашморгу:

— Який у біса шульга?! Який собака?! Який ще там острів Барбадос?! Що за нісенітницю ви верзете!.. Господи, куди я попав? Учора я залишив тут полагодити люльку. Не знаю, що ви мали на увазі, кажучи “готове”, але я в будь-якому випадку хочу її забрати.

Я дістав з-під подушки люльку і подав її власникові.

— Стривайте, а як же місіс Бішоп, дівоче прізвище Гровер? — наполягав Холмс. — Особливі прикмети: середня на зріст, темноволоса…

Незнайомець заплющив очі.

— Тобіасе, — сказав він, — а ти що робиш у цьому… вертепі? — Забери мене звідси…

— Як, невже ви знайомі? — зрадів мій друг.

— Бачте, — розгублено почав Грегсон, обхопивши за талію старого, коли той поточився. — Це мій батько. І я, здається, розумію, в чім річ. Ви, тату, переплутали адресу. Майстерня, де лагодять люльки, знаходиться не на Бейкер-стріт, № 221-б, а на Бейкер-стріт, 221-а… Тож ходімо звідси, тату, і не будемо заважати цим джентльменам…

…Здається, я не був так приголомшений після своєї прикрості, як після холмсівської. Решту дня я нестямно протинявся по дому, намагаючись збагнути причину невдачі мого друга.

Холмс теж мовчав, гріючись біля каміна. Коли за вікнами посутеніло, він підійшов до мене і поклав мені руку на плече. З грудей у нього вирвалося зітхання.

З перев’язаною рушником головою до кімнати зайшла місіс Хадсон. Компрес її нудотно смердів оцтом.

— Ну як? — тихо спитала вона у сищика.

— Угу, — кивнув він і звернувся до мене: — Уотсоне, ви славний хлопець. Один наш спільний знайомий, до речі, його звуть Шерлоком Холмсом, не помилився, назвавши вас другом…

— Ех, слід було б, звичайно, після останніх подій підвищити платню за кімнати, — лукаво всміхнувшись, мовила квартирна хазяйка, знімаючи компрес.

— Дозвольте ж дати вам пораду, — вів далі Холмс. — Не вірте жодному слову з того, що пишуть панове фантасти.

Чоловік, який сказав це, смикнув себе за вуха, і з його обличчя спала маска Холмса. Переді мною стояв професор Моріарті.

Місіс Хадсон, проробивши те саме, обернулася спочатку в Холмса, а потім в Уотсона…

Професор першим увійшов у стіну. А колишня місіс Хадсон затрималася рівно на стільки, щоб повчально мовити: