Єжи Брошкевич - Трансгалантичний розвідник

Отже, настала, нарешті, їхня черга. Автомати виявилися безпорадними. Не керували вже ні швидкістю, ні напрямом. Діяло тільки так зване проміння безпеки, яке, наштовхуючись на перешкоди, що могли зіткнутися з космольотом, вводило в дію додаткову рушійну силу, яка відкидала космоліт у протилежний бік.

Якщо в тому боці також була якась перешкода, тоді починався такий танок, який був оце перед кількома хвилинами.

— КБ! — гукнув Йон. — Скільки ми втратили часу, виділеного на сутичку?

На контрольній таблиці з’явився напис: “Двадцять вісім цілих і двадцять одну тисячну секунди”.

— А яке запізнення допускається?

“Двадцять п’ять сотих секунди”.

— Добре, — буркнув Йон. — Починаємо наздоганяти час.

Він набрав повні груди повітря і біля самого вуха почув спокійний Альчин подих. Хлопець усміхнувся.

— Увага! — сказав він. — Беру на себе управління космольотом. Готова до польоту?

— Готова, — сказала Алька. — Старт!

Йон ввімкнув швидкість, і від тієї миті бойовий космоліт “Розвідника”, зареєстрований у списках Головної Бази як КБ-803, вперше після пробних польотів перейшов під безпосереднє керівництво пілота-людини, тобто Йона Сого із сатурнянського міста Акри.

Йон належав до найздібніших учнів пілотажу в цілому місті. Навіть не тільки в місті, а й у всій акрійській окрузі. Екзамен з початкового пілотажу він склав на “відмінно”, одержав за це Малу Зірку і був зарахований студентом до Школи Великих Шидкостей. За місяць до того, як він прибув на “Розвідник”, Йон здобув перемогу в континентальному змаганні пілотів-юнаків.

Тепер усе мало трохи інакший вигляд, ніж на екзаменах і змаганнях.

Ризикнемо навіть сказати, що кожен звичайний молодий спортсмен, побачивши таку машину, як КБ-803, просто перейшов би на інший край стартового поля. Так, на всяк випадок. Не зі страху, бо він, як відомо, поганий порадник, але з тієї засади, що надмірна відвага буває ще гіршим порадником, ніж страх.

Однак Йон опинився в такому становищі, що мусив узяти в свої руки кермо КБ-803 і самостійно керувати його летом. А коли людина береться до чогось такого, що мусить узятися, вона може хтозна-чого натворити. Часом просто з переляку. Бо страх може бути лихим порадником навіть тоді, коли нема чого боятися. Але, наприклад, у так званому безвихідному становищі страх здатен зіграти чудову роль: у кілька разів збільшити силу навіть у слабкодухої людини.

Віддаймо належне Йонові: він уже забув про страх і слабкість. Поки не настала хвилина, коли треба було взяти в руки кермо найкращого космольота, Йонові здавалося, що хоч як би він старався, а не зуміє зробити навіть найпростішого маневру. Адже він мав узяти в свої недосвідчені руки не тільки кермо космольота КБ-803, але й відповідальність за долю людей, за свою й Альчину долю, а передусім за долю екіпажів “Альфи” і “Бети”. Хіба треба чогось більшого? Йон навіть не те мав за найважливіше, що там були його батьки — Гелена й Орм Соги. Ту хвилю найвищою ставкою людства проти галактичних просторів було життя й безпека всіх шістдесяти дослідників.

Космос ще раз учинив бунт. У секторах, в яких досі ніхто ніколи не помічав загрози метеорів, з’явився найбільший і найнебезпечніший з усіх космічних ворогів, що будь-де траплялися людині. І ось ще раз сліпа доля зіграла проти людей — уклала таку велику справу в руки дітям, чотирнадцятирічному хлопцеві і тринадцятирічним близнятам. Чи впораються вони?

Гра почалася. Той чотирнадцятирічний хлопець узяв до рук кермо бойового космольота КБ-803 спокійно, з відважною, ба навіть радісною усмішкою. То правда, він мав виконати таке складне завдання, що й уявити собі важко. Виконати з допомогою машини, що скорялася найменшому порухові його руки. Він знав — машина ця чудова. І що з того, що її автомати скалічив якийсь дивний невідомий ворог? То не велика біда. Звичайно, автомати точніші й швидші за людину, але ж їх збудувала людина. І саме людина, попри свою повільність і незугарність, зможе, коли треба, здолати більше перешкод, ніж не найгірші навіть автомати. Треба тільки бути… людиною.

І ось перший поворот керма, потім другий — і КБ-803 ще повільно, але спритно, наче в’юнка рибина, поминув дві перші перешкоди, що заступали йому дорогу. Два метеори, обидва набагато більші за “Розвідника”.

— Цілком добре, — сказала Алька.

— Чудова машина, — буркнув Йон.

Потім знову запала тиша, бо перед КБ-803 виросли нові кам’яні брили. А за мить Йон підкинув космольота, наче м’яча, необачно натиснувши більше, ніж треба, на бічну гальмову педаль. Проте він негайно вирівняв лет і полегшено зітхнув — нарешті минулося. Хлопець був дуже вдячний Альці, що вона навіть не пирхнула.