Леонід Тендюк: Експедиція «Гондвана»

З невідомих причин Гондвана розкололась. І тепер до тієї землі, покритої багатокілометровою товщею води, мали проникнути дослідники.

Крім «Садка», загиблий материк збиралися шукати й інші експедиції. Газети повідомляли, що кораблі кількох країн уже прибули в Індійський океан.

«Садко» завантажився потрібним провіантом, мініатюрними підводними човнами, батискафом — і вирушив у дорогу,

Тонкий, ледь помітний окраєць сонця виткнувся з моря, поширшав, перетворився на вогнисту кулю. Вона дедалі вище й вище піднімалася вгору, над безмежжям води та над кратером вулкана, — ніби велетенський валун, диявольською силою виштовхнутий з огнедишного жерла.

Сліпуче проміння нагадувало повінь виверженої магми, якою залило небо, море, неприступні скелі Кракатау.

З океану в тісну горловину протоки вітер наганяв хвилі, і «Садко» вів з ними двобій — палуба здригалась, ходила ходором: це ще більше підсилювало ілюзію землетрусу.

На судні ніхто вже не спав.

З містка було видно, як на Дерібасівську — так Василь Окань прозвав головну палубу — висипали матроси і заходилися зачохлювати трюм.

Прийнята радіограма наробила переполоху.

Розбудили капітана. На місток піднялися начальник експедиції Гліб Семенович, молоденький, мій ровесник, штурман Валерій Сакало, який відав лоціями, картами, іншою навігаційною документацією.

— Санта Марія! — з порога кинув Сакало. — Не інакше — заблудилися. Воно й не дивно: на вахті ж великі мореплавці — Кук і да Гама.

Та капітан обірвав його бурчання.

— Які координати? — суворо запитав він у штурмана.

Мегерович — я не розчув — щось відповів, і вони заклопотано схилилися над картою.

Першим мовчанку порушив начальник експедиції — сивобородий, з блакитними і світлими, як у дитини, очима дідусь.

— Так це ж на самому півдні Яванського жолоба, поряд із банкою Корона. Глибини там незначні, — мовив він.

— Ви так гадаєте?

— За даними попередніх експедицій, океанське дно в тих широтах дуже нерівне.

— Отож-бо, що нерівне, — знову озвався капітан. — Незрозуміло, в яку пастку потрапив «Оріон»: на мілководді чи в океанській безодні. Ось погляньте, Семеновичу, — розгорнув він скручену в рулон великомасштабну карту. — В квадраті «X» лінії ізобат ніби п'яні — самі зигзаги й спіралі.

— Справді, з вісімнадцятиметрової глибини дно переходить майже в шестикілометрову прірву. Небезпечне сусідство!

— Це мене й непокоїть, — невтішно відказав капітан.

І, накульгуючи, — одна нога в нього була коротша, на яку він помітно припадав, — вийшов із штурманської.

— Ліво на борт! — скомандував стерновому.

— Ліво на борт! — повторив наказ Кукса. «Садко» змінив курс і пішов на південний схід.

Шторм не вщухав. Судно перелітало з хвилі на хвилю, тупцювалося на місці.

— Ач як лютує, нечиста сила! — вилаявся Кукса. — Капітан завжди щось придумає, — знайшов він на кому зігнати свою злість. — Ну навіщо йому здалася та банка?

— А хто ж «Оріону» подасть допомогу?

— І без нас знайшлись би рятувальники.

— Ну й філософія в тебе!

Сашко промовчав.

Ми щойно здали вахту і до вечора були вільні. Напарник почвалав у каюту, а я вирішив зайти в радіорубку, сподіваючись одержати з дому вісточку.

— Що нового? — уздрівши мене, поцікавився радист.

— Це я тебе повинен запитати — що нового.

— Ти, як завжди, маєш рацію.

— Ну, в тебе тих рацій он скільки, — не змовчав я, показуючи на приймачі й передавачі, якими аж до стелі була заставлена рубка.

Максима Роскошного мій каламбур розвеселив.

— Дотепно! — похвалив він і додав — А тільки моя рація, на жаль, мовчить. Певніше, не моя, а та, з якою я підтримував зв'язок. Заходь, заходь! Чого вагаєшся? — широким жестом руки запросив він.

Я переступив поріг.

Відклавши навушники й одвернувшись від ключа, яким вистукував морзянку, Максим, як дзига, завертівся на пригвинченому до підлоги стільці.

— Хитавиця допікає, а ти ще й крутишся.

— Е, — загадково всміхнувся хлопець. — Я, шановний Васько да Гама, гартую себе навіть під час шторму.

— Чи не в космонавти мітиш?

— А чого б і ні? В космос тепер навіть жінки літають — хіба я гірший за них?

Не гірший, але… Сміх! Бо Роскошний так схожий на космонавта, як я на папу римського. Максим присадкуватий, невеликий — справжній карлик.