Герберт Уеллс - У безодні

Яка ж нестерпна людям чужа оригінальність!

Ще рік тому на околиці Севендайєлса стояла маленька закіптюжена крамничка з вивіскою, де вибляклими жовтими літерами було написано: “К. Кейв, природодослідник і продавець раритетів”. Вітрина крамнички була захаращена розмаїтими диковинками. Чого тут тільки не було: кілька слонячих бивнів, неповний набір шахових фігур, чотки, зброя, повна скринька скляних очей, два тигрячі черепи та один людський, кілька поїдених міллю мавпячих опудал (одне з лампою в руках), старовинна шафка, два-три засиджених мухами страусячих яйця, трохи рибальського начиння і неймовірно брудний порожній акваріум. На той час, до якого відноситься наша оповідь, там був іще чималий шмат кришталю, виточений у формі яйця й відшліфований до блиску. На це кришталеве яйце якраз і дивилися двоє, що стояли надворі перед вітриною: високий худорлявий пастор і смаглявий чорнобородий молодик у костюмі скромного крою. Смаглявий молодик щось говорив, жваво жестикулюючи; здавалося, він умовляє свого супутника придбати цю річ.

Поки обоє отак розмовляли, із задніх дверей у приміщення крамнички вийшов містер Кейв, коливаючи бородою: він дожовував хліб з маслом, допіру попивши чаю. Побачивши цих людей і простеживши, на яку річ спрямовані їхні погляди, господар крамнички враз зажурився. Озирнувшись винувато через плече, він тихо причинив за собою двері. Містер Кейв був маленький дідок із блідим обличчям, дивовижними водянисто-голубими очима й бруднувато-сивим волоссям; голубий сюртук на ньому був добряче поношений, циліндр старезний, пантофлі на ногах із стоптаними підборами. Він вичікувально стежив, до чого договоряться ті двоє. Тоді пастор сягнув рукою до кишені штанів, глянув, скільки у нього в жмені дрібняків, і мило усміхнувся, показавши зуби. Коли обидва зайшли до крамнички, містер Кейв начебто й зовсім занепав духом.

Пастор мало не з порога просто запитав, скільки коштує кришталеве яйце. Містер Кейв озирнувся стурбовано на двері, що вели до житла, й відповів: п’ять фунтів. Пастор, звертаючись одночасно і до свого супутника, й до господаря, почав обурюватися проти такої високої ціни (вона й справді була набагато вища за ту, яку збирався загадати містер Кейв, коли виставляв цю річ) і спробував торгуватись. Містер Кейв підійшов до вхідних дверей і відчинив їх.

— Моя ціна — п’ять фунтів, — мовив він, ніби хотів припинити безглузду суперечку.

В цю мить над завіскою в засклених дверях, що вели до житла, показалась верхня частина жіночого обличчя; очі зацікавлено втупилися в покупців.

— Ціна п’ять фунтів, — тремтячим голосом повторив містер Кейв.

Смаглявий молодик досі німував, уважно спостерігаючи за Кейвом. Тепер він озвався:

— Дайте йому п’ять фунтів.

Пастор глянув на молодика, ніби перевіряючи, чи той не жартує, тоді перевів погляд на Кейва й побачив, що торговець геть пополотнів.

— Це занадто дорого, — буркнув пастор і, вишкрібши все з кишені, почав лічити свою готівку.

Усього він нашкріб трохи більше тридцяти шилінгів і тоді знову спробував навернути на здоровий глузд свого супутника, з яким, напевно, був у великій дружбі. Містер Кейв скористався з передиху, щоб зібрати свої думки, й за хвилину вже схвильовано пояснював, що, власне, він не має повного права продавати цей кришталь. Обидва його клієнти, звісно, вельми здивувалися й запитали Кейва, чому той не подумав про це тоді, коли називав ціну. Містер Кейв збентежився, але й далі наполягав на тому, що продати кришталь не має права, бо, мовляв, сторгувався раніше з іншим покупцем, який може прийти сьогодні. Добачивши в цій заяві спробу ще вище підняти ціну, обидва чоловіки удали, начебто хочуть піти геть, але цієї хвилини задні двері відчинились і до крамниці ввійшла жінка — власниця чорного начосу над лобом і маленьких очиць.

Це була опасиста жінка з різкими рисами обличчя, молодша за містера Кейва й набагато вища за нього зростом. Ходила вона важкою ступою, а обличчя її від хвилювання взялося густими рум’янцями.

— Кришталь продається, — сказала вона з притиском. — І п’ять фунтів — цілком достатня ціна. Я ніяк не втямлю, Кейве, чому ти не береш того, що дають тобі ці джентльмени?

Містер Кейв, вельми роздосадуваний втручанням дружини, сердито зиркнув на неї поверх окулярів і став, хоч і не надто впевнено, захищати своє право вести торгівлю за власним розсудом. Зав’язалася пересварка. Обидва покупці зацікавлено спостерігали цю сцену, зрідка підказуючи місіс Кейв свіжі аргументи. Загнаний у глухий кут, Кейв, проте, й далі чіплявся за свою плутану й неправдоподібну історію про вранішнього покупця кришталю. Він розпалювався дедалі дужче і наполягав на своєму.