Айзек Азімов - Я, робот

— Робот чудовий, — повільно проказав він. — Не думаю, що матимеш клопіт з контрольними приладами.

Він посміхнувся і піднявся на корабель. А Мюллер мав залишитися тут на кілька тижнів…

Відпустка тривала довше, ніж два тижні, і Донован мусив це визнати. Вона тривала півроку із збереженням зарплатні. I це Донован мусив визнати. Але, як він невдоволено пояснював, це сталося випадково. Просто “Ю. С. Роботс” мала виловити всі недоробки у роботі-комплексі. А різних “бліх” назбиралося чимало. Принаймні з півдюжини їх залишилося до польових випробувань. Через те Донован з Пауеллом спокійно собі відпочивали, чекаючи, поки люди за креслярськими дошками і хлопці з логарифмічними лінійками скажуть: “Готово!”

I ось тепер вже виявилося, що не все готово. З розпашілим, як буряк, обличчям Донован повторив це вже з десяток разів.

— Ради бога, Грегу, будь реалістом. Навіщо дотримуватися букви інструкції, коли випробування зриваються? Час повикидати ці папірці й узятися до роботи.

— Я лише кажу, — правив своєї Пауелл, ніби він пояснював електроніку дитині, — що, згідно з інструкцією, ці роботи створені для того, щоб працювати в астероїдних копальнях без нагляду людини. Ми не повинні наглядати за ними.

— Все правильно. Але прислухаймось до логіки. — Він почав загинати свої тонкі волосаті пальці. — По-перше, ці нові роботи пройшли всі лабораторні випробування. По-друге, “Юнайтед Стейтс Роботс” гарантувала, що вони витримають випробування і на астероїді. По-третє, роботи не витримують випробувань. По-четверте, якщо вони не пройдуть польових випробувань, “Юнайтед Стейтс Роботс” втратить десять мільйонів грішми і приблизно на сотню мільйонів репутації. I, по-п’яте, якщо вони не витримають випробувань і ми не зможемо пояснити, чому так сталося, нам, очевидно, доведеться зворушливо попрощатися з нашою роботою.

За силуваною посмішкою Пауелла приховувався відчай. Він добре знав неписаний закон фірми “Юнайтед Стейтс Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”: жоден працівник не повторює тієї самої помилки двічі. Його звільняють після першої.

— У тебе все так ясно й зрозуміло виходить, як у Евкліда. Крім фактів, — сказав Пауелл. — Ти ж, рудоголовий, спостерігав за цією групою роботів аж три зміни, і вони працювали як слід. Ти сам про це казав. Що ж іще ми можемо зробити?

— Знайти несправність, ось що. Вони й справді тоді працювали як слід. Але в трьох інших випадках, коли я перестав за ними наглядати, вони припинили видавати руду. Навіть не поверталися назад, як це передбачалося приписом.

— Були якісь неполадки?

— Не помітив. Усе було бездоганно. Просто ідеально, як люмінофорний ефір. Лише одна-єдина дрібничка непокоїла мене — не було руди.

Пауелл похмуро глянув на стелю і смикнув рудого вуса.

— Ось що я тобі скажу, Майку. Свого часу ми з тобою вже втрапляли в халепу. Але тут гірше, ніж на іридієвому астероїді. Усе страшенно заплутано. Поглянь, робот ДВ-5 має у своєму підпорядкуванні шість інших роботів. I вони не просто його підлеглі, вони — його частка.

— Я це знаю…

— Помовч! — сердито урвав його Пауелл. — Знаю, що тобі це відомо. Я лише розтлумачую тобі, у яку халепу ми втрапили. Ці шість допоміжних роботів є часткою робота ДВ-5, як ото твої пальці — частка тебе. I він віддає їм розпорядження не по радіо і не голосом, а безпосередньо через позитронні поля. А на сьогодні в “Юнайтед Стейтс Роботс” немає жодного робототехніка, який достеменно знав би, що таке позитронне поле і як воно працює. I я цього не знаю, і ти не знаєш.

— Так воно і є, — філософськи погодився Донован.

— А тепер поглянь, у якому ми становищі. Якщо все працює — чудово! Коли ж щось не клеїться, нам бракує глибини, щоб збагнути, в чім річ. I, можливо, ні ми, ні будь-хто інший тут нічого не вдіє. Але це — наша робота, і за нас її ніхто не зробить. Нас взяли на це місце. — На якусь мить він сердито замовк. — Ти забрав його звідти?

— Аякже.

— Там усе нормально?

— У нього немає ніякої релігійної манії, він не бігає по колу й не декламує віршів, отже, гадаю, нормально.

Донован сердито труснув головою і вийшов.

Пауелл дістав “Посібник з робототехніки”, під вагою якого аж вгинався стіл, і шанобливо розкрив його. Одного разу йому довелося вистрибнути з вікна будинку, охопленого полум’ям, у самих трусах, та він встиг прихопити й “Посібник”… Він радше залишив би труси, якби треба було піти на дальші жертви.