Артур Кларк - Колиска на орбіті

— Але це правда.

— У мене ще зостався страх божий. Я не потерплю диявола у своїм домі, хоч би в якій личині він явився. А коли я бачу диявола, я знаю свій обов’язок.

Старий зітхнув, хотів щось відповісти, але передумав. Він тільки похитав головою, повернувся й побрів до свого стільця. Ця розмова, здавалося, зістарила його ще дужче.

У двері хтось легенько постукав, почулося застережливе “тс-с-с!”, і Дейві на мить побачив клаптик нічного неба. Потім двері зачинилися знову.

— Ти вечеряв? — спитав голос.

— Ні, дідусю, ніхто не приходив. Старий гмукнув.

— Ще б пак. Після того, як ти всіх їх так налякав. Бери. Це курка.

Дейві простяг руку й намацав простягнений пакуночок. Поки він порав курячу ніжку, старий шукав у пітьмі, на що б його сісти. Нарешті вмостився і глибоко зітхнув.

— Кепські справи, малий. Вони послали по священика. Він приїде завтра.

— Дідусю, ну скажи хоч ти, що я такого зробив?

— Дейві! — докірливо протяг старий.

— Слово честі, я не винен.

— Гаразд. Послухай, Дейві. Щонеділі ти ходиш до церкви. Як ти молишся?

Хлопець забурмотів молитву.

— Ось оце, — перепинив його дід. — Останній рядок.

— “Спаси нас від колеса”? — здивовано повторив хлопець. — Дідусю, а що таке колесо? Я знаю, це щось дуже погане, бо кого тільки питав, усі казали, що це гидь і про це не можна говорити. Але ніхто не сказав мені, що воно таке.

Старий помовчав, перш ніж відповісти.

— Оцей ось ящик, котрий ти сюди притяг… Хто напутив тебе причепити до нього ці штуки?

— Ніхто, дідусю, я сам. Просто я подумав, що так буде легше його тягти. І так справді легше.

— Дейві, ці штуки, які ти приробив з боків ящика, і є колеса.

Коли з пітьми пролунав нарешті хлопчаків голос, у нім бриніла недовіра.

— Оті круглячки? Ну які ж то колеса?! Просто дерев’яні круглячки та й годі. А колесо — це щось страшне, небезпечне, його всі бояться.

— І все-таки то колеса. — Старий задумався. — Дейві, я розкажу тобі, що буде завтра. Вранці прийде священик — подивитися на твій ящик. А ящик так і стоятиме тут до ранку, бо ніхто не посміє доторкнутися до нього. Священик покропить його святою водою і прочитає молитву, щоб прогнати диявола. Потім вони заберуть твій ящик і спалять його в полі. Вони стоятимуть довкола й виспівуватимуть гімни, аж доки ящик згорить. Потім вернуться по тебе й відведуть тебе в село. У тебе випитуватимуть, який з виду був диявол, коли він прийшов до тебе, та що він пообіцяв тобі за те, що ти візьмеш у нього колесо.

— Але ж я не бачив ніякого диявола!

— Дарма. Якщо вони вирішать, що ти його бачив, то рано чи пізно ти признаєшся, що таки бачив, і розкажеш, який він з виду. У них є свої способи… Але ти мусиш удавати, ніби нічого не розумієш. Ти мусиш говорити, що знайшов того ящика таким, яким він є, що ти не знав, що воно, і подумав, ящик придасться на дрова. Ось що ти мусиш їм говорити. Стій на своєму, хоч би що вони тобі робили, — тоді, може, врятуєшся.

— Але ж, дідусю, що такого лихого в колесі? Хоч убий, не втямлю.

Старий знову замовк, іще надовше, ніж першого разу.

— Це довга історія, — почав він. — Усе сталося багато, багато літ тому. Кажуть, усі тоді були добрі, щасливі й таке інше. Але якось диявол прийшов до одного чоловіка і сказав, що він може дати йому щось таке, від чого той стане дужчий ста чоловік, бігатиме швидше вітру й літатиме вище птахів. “Це чудово, — відповів чоловік, — але що ти за це попросиш?” Диявол сказав, що йому нічого не треба. І він дав тому чоловікові колесо.

Час ішов, і чоловік, бавлячися колесом, збагнув, що з його допомогою можна наробити ще коліс, а далі ще більше, а тоді добитися всього того, що пообіцяв диявол, і ще багато чого.

— А хіба колесо може літати? — спитав хлопець.

— Так. Колесо може робити що завгодно. І воно почало вбивати людей всілякими способами. Люди почали з’єднувати одне з одним дедалі більше та більше коліс, і пересвідчились, що колеса можуть робити ще більше всякої всячини і вбивати ще більше людей. І вони вже не могли відмовитися від колеса, адже тоді вони б повмирали з голоду. А старому дияволові тільки того й треба було. Через те колесо всі вони попали до нечистого в лабети. І в усьому світі не зосталося жодної речі, яка б не залежала від колеса, і світ робився дедалі гірший та гірший, а старий диявол реготав, дивлячись на те, що накоїли його колеса. А далі стало вже геть погано. Я не знаю, як саме воно сталось. Але світ зробився такий жахливий, що небагатьом пощастило вижити. Залишилася тільки жменька людей, як після потопу.