Олесь Бердник - Привид іде по землі

— Третій! — крикнув Шліссер. — Чому мовчите? Ніхто не обізвався.

В ту ж мить різко задзвонив телефон. Міністр схопив трубку.

— Хто?

У мембрані заклекотів схвильований бас:

— Сеньйоре Хуано! Говорить черговий офіцер шостої ділянки Пуама. Сталося нещастя. Оперативна група міністерства загинула.

— Як загинула? — не своїм голосом закричав Шліссер. — Що ви мелете?

— Так, це правда, — твердо відповів голос у трубці. — Я все бачив сам. Група зайшла в будинок Тенка. Через дві хвилини всередині спалахнуло полум’я, почалася пожежа. Я дав команду пожежним пунктам, сам кинувся до котеджу. Але в цей час почувся вибух — і будинок злетів у повітря. Мене оглушило, я тепер погано…

— К чорту, к чорту вас! Прокляття! — не тямлячи себе, закричав міністр, задихаючись від люті.

Він з усієї сили кинув трубку на стіл. Статуетка на чорнильниці перекинулась, розкололася пополам. Шліссер схопив капелюха й вискочив із кабінету.

— Машину! — заревів він черговому офіцерові. Той злякано позадкував, потім крутнувся на місці й помчав униз. Міністр прожогом вискочив на подвір’я, де його вже чекав чорний лімузин.

Машина міністра домчала до місця катастрофи за кілька хвилин. Вогняні реклами, освітлені вікна будинків, шумлива юрба — все це пронеслося мимо міністра в суцільному вихорі, не зачіпаючи свідомості. Одна єдина думка бушувала під черепом Шліссера: “Пропало! Все пропало!” Проекти, перспективи, мрії — все виявилося фікцією, іронією долі.

Лімузин, завищавши гальмами, зупинився на подвір’ї великої садиби. Тут не горіли електричні лампи — стовпи були повалені, покорчені, і в темряві виднілися димучі руїни. Кілька пожежних машин оточували місце події. Струмені води перехрещувались над згарищем, гаряче каміння шипіло від густих бризок. Потужні ліхтарі кидали промені на темні постаті, які бродили між руїнами. То, мабуть, полісмени розшукували трупи.

Шліссер виліз із машини, трохи постояв, пройшовся навколо й важко зітхнув. Секрет Тенка пропав разом із ним і агентами поліції, які загинули від вибуху. Як швидко все розвіялося з димом цієї садиби. Хто б міг передбачити, що станеться нещастя. Але Що трапилося в лабораторії? Від чого стався вибух?

До міністра підійшла маленька постать. Шліссер озирнувся. То був Бурс — начальник таємної служби.

— Нічого не вдалося дізнатися, — сказав він. — Вартові, які стояли навколо будинку, теж загинули. Шофер Тенка був якраз в гаражі. Він непритомний, але з нього нічого не витягнеш, теж скоро сконає…

— Трупи Тенка і Лосса знайдено? — запитав міністр.

— Труп професора є. А Лосса нема, що дуже дивно.

Шліссер промовчав. Йому це не здавалося дивним. Адже Лосс наділений властивостями проникаючої речовини. Значить, він міг залишитися цілим і неушкодженим. Це міняє справу. Адже Лосс знає таємницю Тенка. Якщо знайти Лосса, то можна якось витягти з нього секрет. Треба поставити на ноги агентуру, знайти слід людини-привида.

— Бурс, — тихо покликав міністр. Маленька постать наблизилася до шефа.

— Я слухаю, сеньйоре Хуано.

— Хто з родичів цього Лосса живе найближче до Мадріда?

— У нього нема нікого. Тільки жінка в містечку Аравака.

— Он як. Гм… Це ідея. Напевне, він перш за все кинеться туди. Не дивуйтесь, він же привид. Значить, напевне лишився живим. Лосс потребує зараз підтримки, а хто ж її подасть, як не кохана жінка.

— Цілком слушно, — хихикнув Бурс.

— Отже, — холодно обірвав його міністр, — треба послати агентів в Аравака. Я поїду теж. Сьогодні… або ні, завтра на світанку.

— Слухаю. Агентів буде попереджено.

— І ще ось що, — задумливо додав Шліссер. — Негайно організуйте кампанію в газетах.

— Як? — не зрозумів Бурс. — Ви хочете, щоб про цього привида й про винахід Тенка дізнався світ?

— Та ні, — з досадою відповів Шліссер. — Про Тенка ви дайте коротке повідомлення: “Нещасний випадок. Вибух у лабораторії. Смерть видатного вченого. Загибель поліцаїв, які намагалися врятувати його й лабораторію”. Зрозуміло?

— Ясно.

— А в інформації про привида не треба згадувати Тенка жодним словом, — понизив голос Шліссер. — Приблизно так. “З’явилася людина-привид. Вихідець із того світу”. Нам потрібно, щоб у країні ширилася паніка, щоб від цього Лосса сахалися всі, як від чуми. Так легше буде вислідити його. Можна організувати кілька наукових статей, які б з’ясовували суть цього явища. Ви розумієте…

— Ну а далі, сеньйоре Хуано? — обережно запитав Бурс.