Олександр Бєляєв - Хойті-Тойті

— Але як ви пересуваєтесь?

— Дуже просто. Хіба ви не бачите? Я наступаю підошвою ноги на внутрішню оболонку кулі і вагою свого тіла примушую її котитись вперед. На поверхні кулі є отвори для дихання. Куля складається з двох половинок; я входжу в неї і замикаюсь, стягуючи спеціальні ремінці, зроблені з прозорого каучуку. Правда, куля не зовсім зручна тим, що на схилах її важко стримати, вона починає котитись швидко, і тоді доводиться займатись фізкультурою. Та чому б і не зайнятись?”

“ 20 липня. Знову перерва в моєму щоденнику.

Слони, очевидно, пішли дуже далеко. Нам довелося знятися з місця й кілька днів іти слоновою стежкою, поки ми нарешті не зустріли свіжіших слідів стада. А ще через два дні наші фани знайшли місце водопою слонів. Фани — досвідчені мисливці на слонів, вони знають багато способів ловлі. Але Ваг віддав перевагу своїм оригінальним способам. Він наказав принести до слонової стежки ящик і почав виймати з нього щось невидиме. Фани з забобонним жахом дивились на руки людини, які ніби щось брали і перекладали, але це “щось” було невидиме, мов повітря. Мабуть, вони вважають Вагнера за великого чарівника.

Ваг мені ще нічого не сказав, але я вже догадався, що віті витягає з ящика пристосування для ловлі, зроблені, як і куля, з того ж невидимого матеріалу.

— Підійдіть і помацайте, — сказав мені Ваг, бачачи, що я вмираю від цікавості.

Я підійшов, помацав повітря і раптом затиснув у руці канатик діаметром щонайменше сантиметр.

— Каучук?

— Так, одна з незліченних різновидностей каучуку. Цього разу я зробив його гнучким, як вірьовка. Але міцність сталі і невидимість лишаються такими ж, як і в матеріалі, з якого виготовлено кулю. З цих невидимих пут ми зробимо петлі й розкладемо їх на шляху, де проходитиме слон. Тварина заплутається і буде в наших руках.

Не можна сказати, щоб це була легка робота — розстеляти на землі невидимі вірьовки і зав’язувати з них петлі. Ми самі не раз падали, зачепившись ногою за “вірьовку”. Але надвечір робота була закінчена, і нам лишалося тільки ждати слонів.

Була чудова тропічна ніч. Джунглі сповнились таємничими шарудіннями і зітханнями. Іноді немов хтось плакав, — можливо, маленьке звірятко, прощаючись із життям; іноді було чути розкотистий дикий сміх, від якого, немов від струменя холодного повітря, щулилися фани.

Слони підійшли непомітно. Величезний вожак ішов трохи попереду стада, витягнувши довгий хобот і весь час ворушачи ним. Він вбирав у хобот тисячі нічних запахів, класифікував їх, відзначаючи ті, що ховали в собі якусь небезпеку. За кілька метрів до наших невидимих загороджень слон раптом спинився і випростав хобот, — я ще ніколи не бачив, щоб слон так прямо витягував хобот. Він до чогось пильно принюхувався. Можливо, почув запах наших тіл, хоч за порадою фанів ми перед заходом сонця викупалися в озері і випрали свою білизну: адже на екваторі доводиться потіти весь день.

— Погані справи, — шепнув Ваг. — Слон рознюхав, що ми тут, і я вважаю, що він почув запах не наших тіл, а каучуку. Про це я не подумав…

Слон очевидно вагався. Мабуть, йому доводилось знайомитися з якимсь новим для нього запахом. Чим загрожує цей запах? Слон нерішуче рушив уперед, можливо для того, щоб ближче ознайомитися з джерелом дивного запаху. Він ступив кілька кроків і потрапив у першу петлю. Смикнув передньою ногою, але невидима перешкода не відпускала ноги. Слон дужче й дужче натягував “вірьовку”. Ми бачили, як стискається шкіра на його нозі трохи вище ступні. Гігант подався всім корпусом назад так, що зад його майже торкнувся землі. Шкіра — товстезна слонова шкіра — не витримала: вона тріснула під тиском “вірьовки”, і по нозі потекла густа темна кров.

А “вірьовка” Вага витримувала величезне напруження.

Ми вже святкували перемогу. Але тут сталося непередбачене. Товсте дерево, до якого була прив’язана “вірьовка”, повалилось, немов підрубане сокирою. Слон від несподіванки впав назад, швидко схопився, повернувся і, тривожно трублячи, зник.

— Тепер усе пропало! — сказав Вагнер. — Слони не підійдуть до того місця, де ми розкинемо наші невидимі, але відчутні для них по запаху тенета. Або мені доведеться зайнятись хімічною дезодорацією. [2] Дезодорація — знищення запаху. Хімічною… гм… запахи… так… — Вагнер про щось глибоко замислився. — А чому б і ні? — вів далі він. — Слухайте, що мені спало на думку: можна було б спробувати застосувати для впіймання слона хімічні засоби, наприклад, газову атаку. Нам треба не вбити слона, — це було б неважко зробити, — а призвести його до непритомності. Ми понадіваємо протигазові маски, візьмемо з собою балон з газом і пустимо газ он на ту лісову доріжку. Навколишня рослинність дуже густа, — це справжній зелений тунель; газ досить добре зберігатиметься… А с ще простіший засіб!..