Олесь Бердник - Вогняний вершник

— Ти правду сказав, — глухо озвався УР, опанувавши свої рефлекси. — Ми використаємо нарешті Код вічності. Пора. Хай Всепланетне Товариство Галактичних Зв’язків дасть свої рекомендації…

— А я? — жалібно запитала Ісварі, і на її личку відбився жах. — Ви мене залишите? Я хочу з вами. Я хочу в далекі світи, туди, де сяють приязні зорі…

— Ми повернемося за тобою, — суворо сказав УР. — Вір мені.

Потужний метачасовий промінь зв’язку пронизав простір, сягнувши контрольних станцій Землі. Автомати-диспетчери прийняли кодоване послання космокрейсера “Любов”, передали його членам Всепланетного Товариства Галактичних Зв’язків по індивідуальних каналах.

У розшифрованому тексті говорилося:

“Експериментальний космокрейсер “Любов”, що стартував 21 червня вісімдесят другого року XXI століття з планети Земля в системі Сонця, пройшов крізь пояс підвищеної радіації на першому році польоту. Всі дорослі члени екіпажу загинули. Двоє дітей Богдана Полум’яного виховані Універсальним Роботом. Вони живі, оволоділи інформацією корабля, зрозуміли завдання. Експонати космічної станції, побудованої мислячими істотами в системі червоного карлика, перенесені в сховище космокрейсера. Тепер корабель “Любов” перебуває на орбіті довкола планети, істоти якої сто років тому послали заклик у Всесвіт. Еволюція цього світу вироджена, контакт неможливий, остання мисляча істота бажає покинути планету”.

Давши додаткові пояснення ситуації, Ікс та Ігрек запитували: “Які рекомендації Землі?”

“Чи збережені тіла екіпажу? — запитала рідна планета. — Чи залишився в недоторканості психогенокод?”

“Так”, — відповів космокрейсер “Любов”.

“Повертайтеся на Землю. Дозволяється летіти в релятивному режимі. Рідна планета чекає на вас. Чужої еволюції не зачіпайте. Вся повнота рішення на тому, хто хоче летіти з вами. Свобода волі — закон космосу”.

Радості Ісварі не було меж, коли вона почула рішення Землі. Вона плакала, не соромлячись своїх сліз. Затуманеним поглядом дивилася дівчина в очі юнакам і жалібно усміхалася:

— Невже це правда? Я побачу живий світ? Я побачу веселих дітей, мудрих дідів, співучих жінок та дівчат? Я зможу пройти гірськими стежинами і ночувати біля вогнища?

— Це правда, дівчино, — кивали юнаки, і чомусь серця їхні сумовито щеміли.

— А де ваш товариш? Чому він не прилетів? Чи, може, я його образила?

Ікс та Ігрек перезирнулися, нічого не сказали дівчині. А вона запитувала знову й знову.

— Він на кораблі, — нарешті сказав Ігрек. — Ти його побачиш. Але скажи мені відверто: ти не жалієш мислячих істот Аоди? Адже багато з них помре, коли зупиняться агрегати синтезатора?

— Вони вже мертві, — суворо мовила Ісварі. — Таке життя гірше смерті. Потрібний струс. Хай прокинеться прагнення творчості в серці тих, у кого воно тільки спить. А де воно спопеліло в тваринному єстві, чого вже чекати від таких істот? Любов не повинна годувати потвор, що жадають насичення. Любов прагне творити світи казки і вічного подвигу!

— Тебе полюблять на Землі, — радісно сказав Ікс.

— Ми вже полюбили її, — додав Ігрек, ласкаво всміхаючись їй.

— А чи полюбить мене він? — задумливо запитала Ісварі, дивлячись у небо.

І знову страждання з’явилося в очах земних юнаків. Що вони могли сказати дівчині з чужого світу? Що?

…Ісварі відвели окрему каюту в космокрейсері, увімкнули особистий екран в мережу інформаторію, і дівчина могла дивитися стереофільми про життя на Землі. Вона зачаровано поглинала бурхливий потік інформації нового світу, про який це недавно могла тільки мріяти, і в якому віднині збиралася жити.

А тим часом юнаки під наглядом УРа готували програму повернення. Вони перевірили первісні алгоритми вузла гіперпросторового реактора, узгодили координати блакитного гіганта і Сонячної системи з квантомозком крейсера і нарешті ввімкнули програму старту.

Планетарні двигуни вивели космокрейсер за межі планетної системи, а потім автомати ввімкнули релятивний режим. Космос осяявся фіолетовим вогнем, безконечність замерехтіла, як самоцвітний кришталь. Корабель почав свій гіперпросторовий політ до рідного світу.

Юнаки знайшли УРа в одній з кімнаток інформаторію. Він самотньо сидів за столом. Голова його була опущена на руки, все тіло здригалося в конвульсіях.

— Що сталося, Урчику? — занепокоївся Ігрек, обнімаючи його за плечі. Ікс зупинився поруч, напружено про щось міркуючи.

— Я все розумію, — прошепотів він.