Олесь Бердник - Вогняний вершник

У четвертому кільці амфітеатру спалахнув індикатор особового зв’язку. На стереоекрані біля Владислава Ратая з’явилася постать філософа Зигмунда Трайна. Сірі пронизливі очі з-під сивих брів дивилися гостро і серйозно.

— Розділити, — коротко сказав він.

— Обґрунтування? — запитав Ратай.

— Надто несумісні завдання. І те й інше — неповторне, оригінальне. Ми не маємо права ризикувати. Це не прогулянка. Для контакту з іншосонячною еволюцією потрібна спеціальна підготовка. Отже, екіпаж необхідно оновити…

— Екіпаж має універсальну підготовку, — заперечив Ратай.

— Але він готувався для утвердження нової еволюції, а не для ризикованих контактів з невідомою цивілізацією. Крім того, Леся Полум’яна вагітна. Пропоную укомплектувати екіпаж виключно з одинаків, психологізувати їх для виконання суворо визначеного завдання.

Слова попросила відомий психолог Ліана Метьє. її великі сині очі метали з екрана в зал блискавиці обурення.

— Ми не можемо повертатися до міркувань, давно відкинутих наукою. Новостворений екіпаж, що не матиме довготривалої психоадаптації, неминуче деградує в польоті. Лише врівноважена група людей різної статі, об’єднаних любов’ю, виконає тяжке завдання. Невже ви не розумієте, друже Трайн, що одинаки в кількарічному польоті стануть злобними аскетами? Історія показала, що такі люди стають цілком байдужими до суто людських проблем, замикаються у внутрішній психокапсулі, а потім стають фанатиками, релігійними, науковими чи соціальними — це вже байдуже.

— Але діти, — сказав Трайц. — Діти Полум’яного! Ви їх хочете послати в небезпечну мандрівку, яка, можливо, затягнеться па десятиліття…

— Тим краще, — незворушно відповіла Ліана. — Можливо, саме дітям доведеться завершити завдання Землі.

— Ми не маємо права вводити ще ненароджених в умови, яких вони самі не вибирали, — вперто сказав Трайн.

— Пробачте, друже! — озвався з місця Богдан Полум’яний. — Пробачте! Скажіть лише одне: чи ваші батьки узгоджували з вами умови вашого наступного життя до народження?

Амфітеатр сколихнуло від сміху. Навіть Зигмунд Трайн скупо усміхнувся, розвів руками.

— Ми радилися, — сказав далі Богдан. — Хочу висловити членам Ради думку всього екіпажу космокрейсера “Любов”. Перше і друге завдання треба поєднати. Встановивши контакт, ми передамо Землі необхідну інформацію, а потім стартуємо до системи епсилон Ерідана! Прошу підтримати нашу волю!

Космокрейсер “Любов” стартував у визначений день — 21 червня вісімдесят другого року XXI століття — з кавказького космодрому. Рада ВТГЗ ніяких змін у склад екіпажу не внесла, хоч обидва завдання були об’єднані. Вся планета проводжала своїх сипів і дочок у далеку дорогу без вороття. Віднині лише метачасові канали Коду вічності приноситимуть зрідка скупі вістки від дітей Землі з галактичних безодень.

Над Кавказьким хребтом шаленіли грози. Метеобар’єр захищав головний космодром від грізних стихійних потоків, у зеніті сліпучо сяяло сонце.

Півкілометровий аквамариновий сфероїд важко одірвався від майдану космодрому, низьке потужне гудіння магнітно-гравітаційних двигунів сколихнуло гори. Космокрейсер підіймався вертикально, сонячний ореол мерехтів у захисному полі корабля. За кілька хвилин сріблясто-зеленкувата сочевиця пробила сувої грозових хмар і вийшла в стратосферу.

Запрацювали термоядерні планетарні мотори. Ніжно-блакитна куля Землі віддалялася, засяяла тремтливою водянистою іграшкою серед мерехтливої вогнистої безодні.

За шість днів космокрейсер подолав кілька мільярдів кілометрів, піднявшись над площиною сонячної екліптики. Тут Богдан Полум’яний дав автоматиці корабля нову програму, ввівши сфероїд у режим міжзоряного польоту.

Почали діяти вакуумно-квантові пристрої. Два місяці вони розганяли космокрейсер до швидкості 270 тисяч кілометрів на секунду. Екіпаж перебував у стані гіпносну. Лише досягнувши субпроменевої швидкості, автоматика крейсера вимкнулася. Вступила в дію система штучного тяжіння, екіпаж прокинувся, на кораблі почалося нормальне життя.

На третьому місяці польоту (хоча відлік часу вівся в режимі відносності) Леся народила двох синів. Щасливий Богдан приймав поздоровлення від товаришів. Всі вони зібралися в кают-компанії за святковим столом. Пили іскристе вино, їли соковиті ягоди винограду з корабельної оранжереї. Експансивний Вано Дзоашвілі запропонував усім гуртом іти до Лесі, щоб поглянути на новонароджених.