Олесь Бердник - Вогняний вершник

Ми породжені розділенням, диференціацією. Ми завершимо себе з’єднанням, всеохопленням. Але перша ступінь, може, буде найважча.

Тільки любов відкриє браму вічності. Самозречення в ім’я нової прекрасної істоти — ось шлях. Відмовившись від себе сьогоднішнього, ми воскреснемо в новому світі. Проте далекий шлях до цього ідеалу. Треба починати з першого кроку. Хто скаже, скільки ще фортець треба подолати?

Він запалив мене, о Гледіс! Віднині ставав моїм учителем, провідником до незнаного, братом. Я сказав йому про це.

— Кажи, що робити, як діяти?

— Мудро! — радісно сказав він. — Ні хвилі не втрачати. Ні миті не віддавати інволюції. Та сидіти в цій фортеці нема для чого. Досить того, що я тут просидів півжиття. Моє терпіння має винагороду, я знайшов достойних послідовників. Не один ти такий. Ще є молоді й палкі душі. Ви познайомитесь. Ми виробимо спільний план дій. Треба вирватися в космічний простір. Сам я не можу охопити всіх можливостей. Вирішимо разом…

Перш за все я почав прикидатися пасивним і байдужим. Ховав погляд від лікарів, наглядачів, відповідав на запитання тремтливим голосом. До мене звикли, втратили цікавість. Прибували нові пацієнти, і я загубився в загальній масі.

Виходячи на прогулянку, я намагався заховатися якнайдалі від фортеці, між барвистими гранітними скелями. Там ми зустрічалися з Аерасом. Там я познайомився з двома юними друзями. їх звали Керра і Сано. Ти, Гледіс, бачила їх.

Хлопці потрапили у фортецю за бунт проти шкільної адміністрації. Вони заявили, що шкільна програма отуплює їх, що вони хочуть свіжих і цікавих вражень, що в давнину, коли кипіли війни й повстання, було цікавіше, що навіть пірати, грабуючи купецькі кораблі, мали якийсь сенс існування, а сучасна молодь лише сонно пливе в течії сформованого, усталеного життя. Аерас звернув на юнаків увагу і вже довгий час працював з ними. Хлопці виявилися чудовими учнями, легко збагнули наміри вчителя, захопилися його ідеями. Вони почали психічні експерименти, мали деякі успіхи.

— Нам треба вирватися звідси, — рішуче наполягав Аерас. — І не лише звідси, а й з планети. Не дивуйтеся. Щоб досягти поставленої мети, треба мислити відповідними масштабами. На Орані нас рано чи пізно знайдуть. Система контролю працює ідеально. Прекрасно, що я зустрів тебе, Горіоре. Ти досвідчений космонавт і допоможеш здійснити мій план.

Я довго думав над його пропозицією. Поступово народжувався план втечі. І однієї ночі сталося…

Аерас відкрив двері моєї палати. Керра і Сано чекали нас біля скель. Через мур звисала м’яка драбина, по ній я з хлопцями переліз на той бік. Учитель скористався своїм умінням літати.

Над горами шаленіла гроза. Нашої втечі ніхто не помітив, тим більше, що Аерас приспав санітарів-коридорних за допомогою гіпнозу. В світлі блискавиць я помітив електроекіпаж — нас чекали друзі Аераса. Ми переодяглися.

Незабаром були в надійній схованці. Нам дали притулок старі космонавти, яким Планетарна Рада вже не дозволяла літати. На них я покладав великі надії, саме вони могли допомогти здійснити наш божевільний план.

Астропілоти були в захопленні від ідей Аераса. їм імпонувала неймовірність, незвичайність. Скніти на планеті, доживаючи остогидлі спіралі часу до старості, чи спробувати осягнути неможливе? Тут вибору не могло бути.

Ми діяли обережно. Суспільство було охоплене суцільною кібернетизацією, і непередбачені міграції індивідів по планеті одразу ж фіксувалися контрольними станціями. Треба було покладатися лише на перевірених людей.

Та всі труднощі ми подолали. Не минуло й десятої частини спіралі, як наш план здійснився. Однієї осінньої ночі ми пробралися на центральний космодром третього мегаполіса. Там готувався до старту плазмокрейсер для перельоту на супутник Орани. Аерас заглибив у гіпносон сторожу космодрому і операторів Квантоцентру. Сигнали тривоги оглушливо ревли, але їх ніхто не чув. Ми проникли в корабель, я хутко ознайомився з станом механізмів та керівних пристроїв. Плазмокрейсер третього ступеня був у ідеальному стані, я ще в школі літав на таких машинах.

Ми стартували без перешкод. Вже при виході з стратосфери отримали грізну гравіодепешу: чому порушили термін вильоту? Запитував Центральний Квантомозок планети, з’єднаний з усіма контрольними станціями Орани. Ми не відповіли.

За моїм планом корабель фінішував у поясі астероїдів. Ми зупинилися на маленькій планетці Соо. Віднині вона мала назву астероїда Свободи. Так, так, Гледіс, цей дивовижний кристал краси й життя, на якому перебуваєш ти, був тоді шматком базальту. Нас було семеро. Я, Аерас, два юнаки — Керра і Сано — та ще троє пілотів-ветеранів. Негусто. Проте ми мали надію і віру. До праці взялися одразу. Використали кіберпомічників плазмокрейсера, видовбали в надрах астероїда схованку для корабля і для себе, щоб локатори Орани не могли передчасно знайти наш притулок.