Олег Романчук - Таємниця жовтої валізи

— Які це ще нові? — перебив Дженкіс. — Чому ми про них нічого не знаємо?

— Бачите, — плутано вів далі професор, — для налагодження блоків пристрою потрібні були висококваліфіковані спеціалісти…

— …яких ви вирішили пошукати самі. Забули про зобов’язання перед військовим відомством? Ми вас попереджали: жодної такої ініціативи.

— Я навіть не подумав, що вони можуть здогадатися про справжній характер робіт у Лонг-Роузі, — виправдувався Коллем. — Я тільки дозволив їм розробку і монтаж логічного каскаду в системі зворотного зв’язку. Мене, як і вас, насамперед цікавив наслідок.

— Не хитруйте, Коллем, — знову обірвав професора Дженкіс. — Насамперед вас цікавили гроші. Тепер мені зрозуміло, чого ви так розпитували про розмір винагороди в разі дострокового закінчення робіт. Ви зажерливий пацюк. Але не про це зараз мова. Де ви надибали ваших спеціалістів?

— Мені запропонував їх містер Бедфорд з біржі.

— Що!? Ці типи з біржі? — полковник, здавалося, готовий був зробити з Коллема біфштекс, однак стримався і злостиво мовив: — Все ясно. Ви просто хотіли зекономити кільканадцять тисяч доларів, найнявши людей, яким була потрібна робота. Наші люди, звісно, обійшлися б дорожче.

Дженкіс помовчав, але за кілька секунд знову заходився розпікати професора.

— Послухайте, Коллем. Невже вам мало грошей, які щомісяця міністерство оборони переказує на ваш рахунок у Швейцарію? — У полковника почала сіпатися щока. — До речі, я вперше чую, що на біржі так просто знайти висококваліфікованих спеціалістів. Вони часом не комуністи?

Професор зітхнув.

— Ні, вони… негри.

— Коллем, ви ідіот, хоч і професор! Та чорношкірі — ті ж червоні. Ви що, забули про скандал з Уолтером Боуардом? [22] Уолтер Боуард — американський журналіст, автор книги “Операція — контроль над свідомістю”, в якій розкривається суть секретних робіт ЦРУ. — Полковник з презирством дивився на Коллема, який перелякано кліпав рудими віями, щохвилини витираючи з чола піт. — Ви знехтували пересторогами, сподіваючись урвати якнайбільше. Запам’ятайте, коли щось випливе на поверхню, я здеру з вас шкуру.

Патрульний поліцейський катер помітив їх, коли вони вже майже досягли середини Ріо-Гранде. Сліпучо-білий промінь вихопив з темряви човен, і тієї ж миті тишу південної ночі прорізала кулеметна черга. Куля десь влучила в гумовий човен, повітря швидко виходило з нього.

— Плигай! — крикнув Стенлі над самісіньким вухом Пітера.

І, не чекаючи відповіді, пірнув у чорну безодню. Пітер теж хотів стрибнути у воду, але катер уже був поруч…

До ранку його протримали в поліції. Ніхто не розпитував, хто він і звідки. Два вайлуватих сержанти мовчки позирали на дивного втікача. їхній начальник про щось довго розмовляв по телефону. З його реплік можна було зрозуміти, що йдеться про затриманого негра.

О дев’ятій по нього приїхали. Двоє в цивільному зайшли до кабінету капітана і, залишивши начальникові дільниці розписку, забрали інженера-електроніка Пітера Девідсона з собою.

Через дві години швидкої їзди по федеральній дорозі № 45 сірий “Лінкольн”, у якому везли Пітера, під’їхав до брами Лонг-Роуза. Чавунні грати розчинились, і машина безшумно вкотилася на величезне бетоноване подвір’я.

“Ферма” тільки формально належала професорові Коллему. Пітер і Стенлі надто пізно зорієнтувалися, над чим вони справді працюють…

— Ага, ось і наш утікач, — мовив чоловік у військовому.

Молодий полковник, якого Пітер бачив уперше, вийшов із заскленої веранди. Його тонкі губи розтягнулись у посмішці, яка не віщувала нічого доброго. Дженкіс (а це був він) підійшов до людей у цивільному і, все ще посміхаючись, сказав:

— Порозмовляйте з цією чорною мавпою як належить. Двоє молодчиків підхопили втікача попід руки і потягли до однієї з численних будівель.

Пітер знепритомнів від сильного удару. Потім він уже не відчував їх. І ось тепер, лежачи на цементній підлозі яскраво освітленого підвального приміщення, лише тихо стогнав. Насилу розплющивши очі, побачив над собою зарослого здорованя, який, здавалося, готувався завдати нового удару.

— Гадаю, з нього досить, — почувся знайомий голос.

Пітер упізнав полковника. Він стояв поруч з професором Коллемом біля стіни, облицьованої білими кахлями. Один з помічників професора тримав Модифікатор Поведінки — інженер одразу вгледів страшний апарат. Двоє і в цивільному, які охороняли вхід, зацікавлено стежили за з тим, що діється. Схожий на горилу тип, зачувши слова полковника, відійшов.