Олег Романчук - Таємниця жовтої валізи

А тепер люди знищили самих себе. Скільки разів людство бралося до цього? Безліч. І в останніх двох спробах мало не добилися свого. Тоді вирішили підготувати третю. Останню. Щоб раз і назавжди позбутися цієї вічної, як світ, проблеми.

Боже! Невже це сталося?! Невже у когось не витримали нерви? Невже світ ошалів?

А хіба світ не був таким завжди? Схиблений у нестримному бажанні перегризти горлянку сусідові, запустити РУку до кишені ближнього.

Ха-ха-ха! Возлюби ближнього!

Думай. Думай. Хто винен у тому, що сталося . Ти теж причетний до цього. Ти далеко не безгрішний. Всі не без гріха!

Так, але саме тобі Життя виклало рахунок. І сплачувати доводиться за найвищим курсом.

Що ти можеш зробити, щоб сплатити цей борг? Відомстити? Але як? Кому? Ти безсилий зараз. А колись же міг зробити багато чого, аби цього не сталося .

Міг… Міг, та не зробив…

Пригадуєш фільм “Пожнеш бурю”? Старий фільм Стенлі Крамера. Ти дивився його у Мемфісі. Тепер ти пожинаєш бурю. Бо ти один з тих, хто випустив джина на волю.

Кажеш, ти був за демократію. Але тепер бачиш, як далеко твоїй демократії до сакраментального міртового деревця? Бачиш, що вона більше схожа на сир з величезними дірками, який нахабно догризають миші — поліція, армія, бізнесмени?.. Всі, кому не ліньки. А втім, сир уже догризли…

Що ж міг зробити ти один, коли мишей тисячі? Хитрих, підступних і зрадливих. Із законами вони давно впоралися. Ще перед тим, як взятися до сиру. Ти це хочеш сказати?

Твоя філософія хибна, капітане Уест. Невже ти цього не розумієш?..

Нарешті хворобливий морок забуття розсіявся перед владним наступом свідомості, і Честер розплющив очі. Цілком осмисленим поглядом обвів приміщення. Густа сітка дротів і кабелів строкатим павутинням обплутувала сфероїдну стелю операторської. Все стало зрозуміло: вибухом зірвало запобіжну кришку, під якою було кабельне господарство. Кришка вдарила його… Отже, це було марення. Тільки марення. Але чому ж стався вибух? Що це за вибух?

Честер підвівся. В голові паморочилося. Тремтливими руками дістав з кишені біостимулятор. Кинув у рот дві таблетки швидкодіючого допінгу. Майже відразу полегшало.

Підійшов до центрального пульта. Оцінююче глянув на індикатори. Вони вказували, що все гаразд. Впевнено вимкнув блок живлення. Неквапом підійшов до енергоблока і повернув рубильник в положення “вимк.”. Тепер працював тільки невеличкий блок автономного живлення, потрібний для освітлення приміщення.

Честер нахилився і витяг з шухляди запасних частин важку свинцеву трубу. Випростався, ще раз уважно глянув на приладову дошку і… замахнувся…

Він трощив усе. Насамперед знищив найважливіші вузли станції. Щоб уже ніхто і ніколи не зміг їх полагодити. Був спокійний, як ніколи. Це не було варварство. Це була помста тим, хто придумав знаряддя вбивства. Його єство повстало проти витвору злого людського генія.

Він трощив і трощив. Коли до операторської ввірвалися солдати військової поліції, все було знищено. Уеста скрутили і потягли…

Командир бази ще довго сушив собі голову, як виправдатися перед комісією з міністерства оборони за інцидент, що стався під час навчання. Він же хотів якнайкраще. Хотів максимально наблизити ситуацію до реальності. Тому було оголошено бойову атомну тривогу. Яка чудова імітація ядерного вибуху! В усіх підрозділах “Меркурія” експеримент пройшов напрочуд вдало. Всі оператори натиснули бойові кнопки. А вони ж не знали, що їхній командир власноручно від’єднав бойовий кабель од усіх ракет! Все було так чудово. І треба ж, щоб знайшлася одна паршива вівця! Бісів капітан Уест! Ну, нічого. Майбутнє цьому ідіотові забезпечене. Божевільня.

— ОРиме! Вічний і незмінний! І ти, Екзуперію Пріску, славний громадянине цього міста! Августійший Діоклетіан — посланець Юпітера на землі — хоче бачити тебе у своєму палаці.

Он воно що! Несподівана поява найближчих радників імператора тут, на околиці вічного міста, могла здивувати будь-кого, але не Екзуперія. Виходить, синові вільновідпущеника, якого легіонери проголосили своїм імператором, Каю Аврелію Діоклетіану нащось потрібен старий етруск. Ось чому у верховного жерця такий лиховісний вираз обличчя! Цей старий продажний щур завжди палав ненавистю до потомків Тарквінія Пріска. [3] Тарквіній Пріск — цар етрусків, засновник Риму .