Виктор Положий - Сонячний вітер

— Ти скоро? — Гарик стукав у двері ванної.

— Відколи ти такий соромливий став? — Геннадієві було весело.

Він лежав у воді й думав про Майку. Вони не бачилися цілу вічність. Останній раз вона була в зеленому платті.

— Вилазь, тебе чекають, — Гарик пританцьовував за дверима.

— Не стогни. Я йду.

Безперечно, Гарику заздро.

Геннадій змусив себе довго витиратися, потім, не поспішаючи, натяг спортивного костюма, якого, всупереч інструкціям, завше носив під комбінезоном. І ще акуратно склав комбінезон, і аж тоді вийшов.

Ріжте мене на шматки, Майка була в зеленому платті! Кинулася йому на груди. Гарик нацупив на голову шолом і тихенько вийшов.

— Як ти тут? — нарешті спитав Геннадій.

— Нічого, працюю…

— Я тебе забираю з собою. Відтепер досить оцих випадкових наїздів!

— Ти це й першого разу казав.

— Ну, тепер без ніяких. Звичайно, якщо ти згодишся.

— Я поїду. Що трапилося з “Андрійком”?

— Біс його знає. Утворився якийсь накип у соплах. Довелося сідати на Короборо.

— Ну, звичайно, якби не накип, то ти б собі спокійнісінько прямував до Землі.

— Я б ще заправився на “Вогнику”…

— Зрозуміло. Ну, їж, — Майка зітхнула.

На столику стояли балканські овочеві консерви, кавказькі м’ясні, словом, уся їстівна архаїка — на смак Геннадія, а віншувала стіл пляшка сухого вина…

— Чому одна склянка? — спитав Геннадій.

— Я не п’ю, — сказала Майка.

— Так за зустріч же!

— Не можу, вибач. Так, так, негаразд себе почуваю.

— Хоч їж, — сказав Геннадій.

— Я не їм цього.

— А, я забув. Тоді не дивуйся мені, — він накинувся на їстиво.

Через деякий час йому здалося, що всі ці банки-склянки — запаси з його корабля. Він пам’ятав тавро — троє сплетених кілець — продукти, виготовлені спеціально на його замовлення.

— Звідки у вас мої продукти?

— Не вигадуй. Ти вже наївся і починаєш вигадувати, — Майка перебрала всі банки. — Ніяких твоїх трьох кілець немає.

— Справді-бо — немає.

— Це все від того, що я можу простягнути руку і доторкнутись до тебе, — сказав згодом Геннадій. — Можна?

— Спробуй.

Він взяв її руку в свою, торкнувся вказівним пальцем каблучки, подарованої ним же, коли вони вирішили, що заручилися.

Каблучка, здавалося, уже вкипіла в Майчин палець.

— Давай одружимося, — сказав він раптом, — негайно.

Хотів крутнути каблучку довколо пальця — вона не піддалася. Майку струснуло.

— Боляче, люба?

— Ні. Скільки вже можна бачитися наїздами?

— Піди намиль пальця, вона сповзе. А то доведеться пиляти.

Небавом Майка вийшла з ванної. Щось у ній змінилося, подумав Геннадій. Наче поменшала. І обличчя… Три роки минуло, боже мій!

Весь час вони були разом. Гарик виявився свійським хлопцем: звільнив Майку від її обов’язків. На невизначений час, сказав.

Потім уже Геннадій завважив, що треба поговорити про своє повернення в ескадрилью. Він пішов до Гарика.

— Тобі набридло з Майкою? — спитав майже грубо Гарик.

— Не заводься. Мені набридло нічого не робити.

— Що ти хочеш?

— Хочу додому. Скоро має бути корабель?

— Чого не знаю, того не знаю.

Геннадій свиснув.

— Ти начальник чи двірник?

— Начальник, але я знаю, що скоро корабля не

— Так-так, ти маєш рацію, станція згортається…

— Я тобі нічого не казав.

— Хіба? Справді, нічого. Але станція згортається. Як непродуктивна…

— Коли ж вас забиратимуть?

— Сказали: чекайте. Знаєш цих бюрократів: станція маленька, можна і в останню чергу…

— Що ж мені робити?

— Сам бачиш, — тут нічого робити. Нічого не демонтуватимемо. Вся апаратура застаріла… Так гуляй собі…

Добре, що хтось колись додумався дати Майці направлення на “Андалузію”. Інакше можна було б здуріти від неробства. Він звик до самотності в польотах. Тут витримки вистачило на півтора року.

— Де ж ваш корабель, де “Спартак”?

— “Спартак” вийшов з ладу… Йому вже ніколи не літати…

— Радіограму…

— Послали… Отримали відповідь: ждіть…

Така розмова між Геннадієм і Гариком відбувалася не раз. Один зрозумів, що всі вони тут уже безсилі Щось вдіяти, а другий, щоб не виникло почуття безпідставної вини, намагався не потрапляти невдасі на очі. Геннадій махнув рукою: колись прилетять, і не варто нервувати. Грав з хлопцями в шахи. Всі партії без винятку завершувалися внічию. Перейшли на шашки, але тепер уже Геннадій програвав усім без винятку, навіть Майці. Знову перекинувся на шахи, вибравши партнерами роботів “Андалузії”. Він відігрався на них, бо роботи з “Андалузії” грали препогано. Він хотів попереставляти їм деякі реле, але Гарик не дозволив. Геннадій думав: на що змарновано три роки? Звичайно, Майка… Але з Майкою ці три роки можна було провести десь-інде цікавіше.