Виктор Положий - Сонячний вітер

Геннадій задумливо рушив до свого дзеркального відбитка. Міраж ішов назустріч. Його вже можна дістати рукою, він простягнув руку і відчув потиск.

“Андалузія”… Отуди к бісу! Він же мав чекати три роки, доки його заберуть, а не три дні. Посадка на Короборо — сон… та й годі. Він готував всюдиходик-всюдильотик. Якийсь жарт — оті дзеркальні відбитки корабля, його самого…

Натомість появилися будівлі станції вдалині, дорога, космодром, а на космодромі схожий на черепаху “Спартак”. “Спартак” забрав його з Короборо. Прилітали за ним Коля Горбунов, Юрко Сидоренко і Непал. Вони зараз стоять позаду та підсміюються. Навіть ніколи подумати, що це галюцинація, бо ось безшумно підкотив автомобільчик, схожий на звичайний легковичок, і з нього вискочив Гарик Айвазян, начальник станції:

— Привіт, старий, як себе почуваєш? — спитав Гарик Айвазян, тиснучи Геннадієві руку.

— Нічого, а що?

— В тебе що, з радіо негаразд? — знову спитав Гарик.

— Ні, а що?

— Голос у тебе ніби переляканий. Чи від подорожі не можеш відійти?

— Справді-бо, що сталося? — Геннадій відчув себе зовсім знесиленим і байдужим до всього.

— А, козаче, — під скафандром блиснули Гарикові зуби, — відстав ти від життя в польоті. Твої позивні почув американський корабель, він перебував неподалік від Короборо. І перетрансформував тебе прямісінько на “Андалузію”. Перетрансформація, брате, сила. Навчимося перетрансформовувати неорганічні тіла — і весь всесвіт наш. Принцип я потім поясню. Доки літав, багато що змінилося.

Вони сіли в машину. Геннадій почувався украй стомленим.

— Ей, — раптом згадав він, — а чому на космодромі Горбунов, Непал? Я думав, вони мене привезли.

Гарик на мить знітився.

— І думав, що три роки пробув у летаргічному сні, еге? — Гарикові зуби знов блиснули матеріально, коли він напівобернувся до Геннадія. — Вони ремонтували поблизу щось, збіг, розумієш?

— Міражі…

— Міражі, міражі… Міражі не моя компетенція. То вже тобі треба було займатися міражами на Короборо.

— Я й пробував…

— А тебе вкрали! Ха-ха! Анекдот, — Гарик від захвату крутив головою, а Геннадій непомітно для себе заснув, наостанок пригадавши, що не привітався з хлопцями зі “Спартака”.

Зараз він трішки прийде до тями після сну, і все проясниться. Знайома кімната готелю, ліжко в стіні, синє світло стелі. Той самий плед з китицями, деякі китиці він колись порозпускав. Для певності розпустив ще кілька китиць і побачив, що спати його поклали в комбінезоні. Коли вже не спромоглися розбудити, то принаймні роздягли б. Він здивувався ще більше, коки, постукавши, зайшов Гарик Айвазян — і теж у комбінезоні.

— У вас що, поламалися кондиціонери? — замість привітання спитав Геннадій.

Гарик задумався на мить і махнув рукою.

— Так-так, зараз усе налагодиться, я й забув. — Гарик відхилив двері і щось крикнув у коридор. — Готово.

Датчик показав, що в кімнаті досить кисню, нормальна температура, і можна скинути скафандр. Гарик теж показав свого чорного чуба.

— Ну, здоров по-людськи, — сказав Гарик, і вони поцілувалися.

— Це було гарно з вашого боку — подбати, щоб я не змерз, — не втримався від іронії. Він саме згортав постіль і ховав у стіну ліжко.

— Та ми вже не хотіли тебе турбувати. А пледом укрили за звичкою. Ти добре виспався?

— Спасибі, не снилося нічого.

— Маєш якесь бажання?

— Безперечно. Поїсти, прийняти нормальну ванну і Майку побачити, якщо ви її не вигнали кудись.

— Ах, Майка, я й забув! Ну, безперечно, Майка! Та вона, мабуть, ще й не знає нічого. Або дуже зайнята. Я покличу зараз — і Гарик націлився на двері.

— У вас що, і телефони поламані?

— Все я забуваю од радості тебе бачити. Ай-я-яй!

Гарик натиснув кнопку в стіні і крикнув:

— Майко, гони сюди, у тридцять третю.

Геннадієві здалося, що перед тим, як він подумав про телефон, на стіні не було тієї червоної цятки-кнопочки і блискучого люстерка.

— Щось ви дуже тут забудькуваті стали, — сказав Геннадій.

— Та забігалися, знаєш, сезон.

— Я скупаюсь, а ти скажи, нехай їсти принесуть.

— Зараз.

Геннадій пішов у ванну, і йому здалося, що нічого в ній не змінилося з тих пір, як він побував тут востаннє. Геннадій ніколи не купався у воді-всезмийці, не сушився струменем повітря, а користувався давніми способами купання, які тепер культивували тільки ультра-йоги: звичайна Н20, холодна й гаряча, і шмат мила, бажано “Сосновий бір”, а для витирання — рушник. Рушник висів там, де він колись його повісив, зелений брусочок мила лежав, де він його поклав. У Геннадія потеплішало в грудях: товариші пригадали його звички, і те, про що він помислював, розмовляючи з Гариком, збулося з ювелірною точністю. І коли гарячий струмінь води вдарив у тугі плечі, він відчув себе вдома.