Игорь Росоховатский - Можливість відповіді

Те, про що ми довідалися згодом, перевершило всі наші найсміливіші здогади. А тоді ми майже примирилися з ним, ладні були поважати й захоплюватись його незвичайними здібностями. Та минуло всього три дні, і наша неприязнь до директора спалахнула з новою силою.

Валя Сизончук була найвродливішою й найнеприступнішою жінкою інституту. А я вважав її і найнезрозумілішою. На святковому вечорі під Перше травня я ще раз пересвідчився в цьому.

Ми стояли поруч із нею, коли в зал швидко ввійшов Тор-1, ведучи під руку задиханого Мих-Миха і щось доводячи йому. Я побачив, як Валя здригнулася, трохи схилила плечі, ніби відразу стала нижчою на зріст. Вона розгублено й невлад підтримувала розмову зі мною. А коли оголосили жіночий танець, кинулася до директора через увесь зал.

— Ходімо танцювати, ТВ!

ТВ! Вона зрадила нас, назвавши його так, як він нам тоді пропонував. Втупилася в нього сяючими, одверто звабливими очима. Нам усім стало незручно дивитися в цю хвилину на Валю.

На обличчі директора щось здригнулося. В холодних очах відкрилися дві ополонки з чистою синьою водою. Наче тендітні дівочі пальчики постукали в цю незрозумілу закриту душу і у дверях на хвилинку з’явилася добра людина. Проте це тривало недовго. Двері зачинились — він натяг на своє обличчя незворушність, як маску. Знизав плечима:

— Я погано танцюю.

— Іноді люди танцюють, щоб поговорити.

Валя була занадто відвертою. Давалася взнаки її самовпевненість.

Тор-1 повівся не дуже чемно.

— Про що говорити? — зневажливо протяг він. — Якщо ви хочете виправдатися за недбалість в останній роботі, то даремно. Проект про догану я вже віддав.

Він розмовляв голосно, і його слова чули всі. А потім повернувся до співрозмовника, ведучи далі перервану Валею розмову.

Валя швидко пішла через увесь зал до дверей. Я рушив за нею, покликав, але вона подивилася на мене, ніби не впізнаючи. Те, що сталося, для іншої було б просто хвилинами гіркої образи, а для Валі — жорстоким уроком.

Вона побігла сходами, не дивлячись під ноги. Я боявся, що вона ось-ось спіткнеться й покотиться по сходинках. Наздогнав її аж біля дверей.

— Валю, не варто так переживати.

Вона із злістю глянула на мене і сказала:

— Він найкращий, розумніший і чесніший за вас усіх. Я зрозумів, що нічого не зможу зробити, і цього я ніколи не подарую Торові.

З того вечора я перестав помічати директора. Приходив лише за його викликом, відповідав підкреслено офіційно. Так робили й мої колеги.

А Тор-1 не звертав на це ніякої уваги. Він поводився з усіма і з Валею так, ніби нічого й не сталось, як і раніше, втручався в усі дрібниці.

У нашому інституті була традиція — ранньої весни дарувати жінкам мімозу, а ті ставили букети в лабораторіях, так що сильний запах проникав у коридори. Тор-1 наказав замінити мімозу пролісками, і добрий Мих-Мих, вибачаючись, почав виконувати наказ директора, за що наражався на в’їдливі зауваження:

— Яку частину від продажу пролісків одержує директор?

— Пріоритет рідної природи?

Або невинним голосом:

— Що, в директора голова болить від сильного запаху?

Найбільше старався Сашко Митрофанов.

Це тривало доти, доки директор не пояснив:

— Фітонциди мімози впливають на деякі досліди.

І Сашко зрозумів, чому два дні тому раптом не вдався вивірений дослід із зараженням морських свинок на грип. По-справжньому ми оцінили директора на засіданні вченої ради. Доповідь про роботу лабораторії почав Сашко Митрофанов. Він розповів про спостереження за проходженням нервового імпульсу по волокнах різного перетину. Відомо, наприклад, що в спрута до довгих щупальців ідуть товсті нервові волокна. Чим товстіше нервове волокно, тим швидше воно проводить імпульс, і спрут може діяти всіма щупальцями одночасно.

Сашко розповів про те, як було уточнено залежність між товщиною волокна й швидкістю імпульсу, про підготовку до нових дослідів.

Доповідь Сашка директор слухав дуже уважно. Здавалося, він хотів запам’ятати кожне його слово. Коли Сашко закінчив доповідь, усі поглянули на директора. Від того, що скаже Тор-1, залежить останній штрих у думці про нього.

У тиші чітко прозвучав незворушний голос:

— Нехай висловляться інші товариші.

Він слухав їх уважно, як і Сашка. А потім підвівся й поставив Митрофанову кілька запитань:

— Яка оболонка у волокон різної товщини й залежність між товщиною оболонки й перетином волокна? Чи враховувалась насиченість мікроелементами різних ділянок волокна?