Його праця порятувала не тільки роки виснажливих пошуків багатьох майстрів — вона врятувала їхні життя. Скептик нікому не казав, що це пам’ятник братові, котрий наклав життям у нерівному бою із законами природи.
Скептик помер у розквіті своєї слави. Він зумів поставити собі нерукотворний пам’ятник, і зробив він це своїм заповітом…
Учитель урвав свою оповідь, вичікуючи, чи не згадає хто з учнів слова знаменитого заповіту. Він на хвильку забув, що його підопічні ще не проходили цього матеріалу.
— У його заповіті було тільки три слова, — сказав Учитель. — Ось вони…
Вій ввімкнув телеекран, узяв світлове перо і написав: “Перевірте мої розрахунки”.
— Запам’ятайте ці слова, — вів далі Учитель. — Адже саме завдяки їм вдалося зняти заборону природи з вічного двигуна…
Урок третій
ПЛАНЕТУ НАЗВАЛИ БЛАГОДАТНОЮ
Замість довідки.
— Не знаю, хто з космонавтів дав їй таку назву, — почав свою нову оповідь Учитель. — Але вона народилася одразу, як тільки вони побачили її — з прозорими озерами, в яких ходили зграї риб, з деревами й кущами, гілля яких гнулись під вагою смачних плодів. Повітря там було цілюще, і люди зовсім не почували втоми…
***
Сліди цивілізації космонавти помітили, ще коли тільки підлітали до Благодатної. Штучні супутники роями кружляли навколо планети.
— Передаю наші позивні, — сказав Командир. Космолінгвіст передав Радисту таблиці коду, і з антен корабля полетіли сигнали…
Відповіді не було…
Корабель робив виток за витком довкруж планети, то наближаючись до неї, то віддаляючись. Радисти прийняли фрагменти радіо- і телепередач. Космолінгвісту не важко було розшифрувати їх, бо мова благодатців виявилася, близькою до латини. Цією мовою космонавти склали нові програми й передали їх у ефір. Результат був той самий.
— Не чують нас? Щось непередбачене в обладнанні їхніх приймачів? — розмірковував Космолінгвіст.
— А чого не в наших передавачах? — іронічно озвався Радист, який не терпів наскоків на техніку.
Тим часом телеекрани корабля показували міста, схожі на земні, чітку мережу доріг…
Мешканці Благодатної працювали собі й веселились, але не бажали помічати братів по розуму.
Космонавти обрали пустельну місцину оддалік від поселень і посадили корабель. П’ять чоловік сіли у всюдихід і поїхали у напрямку до найближчого міста. За вікнами машини пропливали ліси — не дуже рідкі, але й не густі, зелені, як і на Землі. Вони вабили прохолодою й затишком. Потім потяглися польові ділянки, на яких буйно вигравало золоте колосся, схоже на пшеничне. Помітивши на полі якийсь рухливий об’єкт, Командир наказав зупинитись. Не виходячи з усюдихода, земляни стежили за об’єктом. Кібернетик налаштував універсальний аналізатор на вузько-спрямований пошук. Апарат аналізував дії об’єкта, порівнюючи їх між собою і з тим, що зберігалося в його пам’яті.
За кілька хвилин аналізатор видав на екран інформацію: “Автомат типу культиватора для обробки злаків”.
Не гаючи часу на подальші спостереження за автоматом, земляни поїхали вперед. Раптом на екрані локатора з’явилася пляма, яка дедалі збільшувалась. Водій з тривогою зиркнув на Командира, зменшив швидкість і з’їхав на узбіччя. Тут він зупинив усюдихід. Минуло кілька хвилин, і повз земну машину промчало на великій швидкості щось обтічне й сліпучо-яскраве.
— Схоже на автомобіль, — мовив Водій, що відзначався миттєвою реакцією і завидною врівноваженістю.
— Вони не могли не помітити нас, проте не зупинилися, — замислено сказав Командир.
— Це міг бути автомат без розумних істот, — підказав Філософ.
Спростовуючи його слова, на екрані аналізатора спалахнула відповідь: “Колісний апарат для пересування. В ньому — біологічні істоти”.
Командир зрозумів, що настав момент, коли треба вирішувати негайно.
Він поглянув на екран локатора, де зникала пляма — відображення машини й кивнув Водієві:
— Поїхали.
Місто на Благодатній мало чим відрізнялося від земного. Тільки будинки були одноманітніші, — кілька типів, без оздоб. Усі вулиці — ідеально прямі — сходилися до круглого майдану, на якому височів квадратний будинок, до нього входили і виходили дворукі й двоногі розумні істоти, їх майже неможливо було відрізнити від землян, хіба що схожі вони були один на одного, як близнюки.
Усюдихід зупинився біля тротуару поруч з машинами, подібними до тих, що зустрічалися по дорозі сюди. Першим вийшов із усюдихода Філософ, за ним — Кібернетик і Командир.
Читать дальше