Николай Анисимов - Пульс безконечності

Квестор, що звик до брудних голів, які пахли козлами, був немало здивований. З цікавістю дивився на нього й консул.

Ліктори тримали в руках його поклажу.

— Він каже, — почав Марій, — що його жбани розлітаються на безліч шматків і знищують усе довкола. Він твердить, що можна вбити будь-кого ось таким шматочком свинцю, о найсвітліший!

Квестор привів купця на свій страх і ризик. Всупереч його побоюванням, Фламіній не розсердився, а навпаки, одразу пожвавішав.

— Шматочком свинцю! Й дурневі відомо, що свинець отрута.

— Не так, як ти гадаєш, володарю. Він каже, що може метнути його з такою силою, що той проткне будь-кого наскрізь.

Консул недовірливо глянув на чужоземця. Той, перехопивши його погляд, пробубонів:

— Пара пачем — пара беллюм! [2] Хочеш миру — готуйся до війни (лат.).

Фламіній ледве второпав зміст сказаного — комівояжер говорив поганою ламаною мовою. Як правило, вожді варварів знали латинь набагато краще.

— Нехай покаже, — звелів консул.

Один з лікторів поклав до ніг чужоземця чорну теку з ручкою і блискучими прикрасами на кришці. Торговець натиснув на одну з них, тека відчинилась, і всі мимоволі ахнули.

Чужоземець дістав з теки овальну металеву диньку доволі грубої роботи: уздовж і впоперек на ній були зроблені насічки, і незнайома річ нагадувала надрізаний з усіх боків лимон. Потім у нього в руках з’явилася штукенція з напівкруглою дужкою і гачком у ній. Консул запримітив у теці ще кілька вельми цікавих предметів.

— Розтлумач йому, — сказав консул, звертаючись до квестора, — що мені зараз не до цього. Мені потрібні фессалійські луки й стріли, александрійські пращі, хороші ясенові списи, а не ці брязкальця.

Торговець уважно прислухався до слів консула і начебто збагнув, про що йдеться.

— Проміса кадунт ін дебітум, [3] Пообіцяв — зроби (лат.). — прогнусавив він з готовністю. — Хев ю є… табула раса? Е фрії плейс, фріі спот ов граас?

— Шукає підходяще місце, полянку, щоб продемонструвати свій витвір, — здогадався кмітливий Марій.

Фламіній махнув рукою у бік гайка піній. Четверо рабів легко підняли паланкін з воєначальником, свита рушила слідом. Ліктори не спускали очей з купця.

Консул звелів поставити паланкін у тіні, а чужеземце-ві вказав на невеличку галявинку — ну, що ж, мовляв, пробуй.

Той узяв металеву диньку і, зважуючи її на руці, гадав, куди краще метнути. Потім поклав її знову до теки, зняв затісного піджака, поправив краватку і злегка розім’явся.

Квестор раптом ляснув себе долонею по пласкому чолі (не здогадався, мовляв, раніше) і наказав своєму слузі-лівійцю стати у центрі галявини. Раб, опустивши голову, покірно виконав наказ.

Торговця такий поворот дуже збентежив. Він гаряче засперечався з Марієм. “Айм контра, — повторював він, — ітз є крайм де леге лята [4] Це злочин з точки зору закону (англ., лат.). ”, — змішуючи латинь з англійською.

Лівієць переминався з ноги на ногу, відганяючись від надокучливих оводів, що злетілися до озера на міцний запах кінського поту. Консул нетерпеливився — виходило, що його, першу людину в республіці, хотіли пошити в дурні!

— У чім річ? — запитав він гнівно у квестора.

— Цей варвар стверждує, що в його країні не випробовують зброю на людях.

— Дурниці! — зареготав Гай Фламіній. — На кому ж тоді випробовувати? Нехай не корчить дурня!

Квестор знову заговорив з торговцем. Та варвар стояв на своєму.

— Він каже, що вбити людину — злочин, — обернувся квестор до консула.

— Скажи йому, що це раб. Чи він такий дурний, що не розуміє різниці? Та швидше, мені набридло це зволікання!

Марій і варвар засперечалися знову. Консул кивнув мізинцем, і виночерпій наповнив кубок світлим молодим вином з похідного шкіряного міха.

— Чужоземець каже, що в їхній країні немає рабів.

— Брехні! Таких країн не знайдеш ніде у світі.

З озера долинули звуки ріжків — час було обідати. Усі неприязно дивилися на чоловіка в білій сорочці, через якого змушені були стовбичити тут.

— Його країна, — провадив далі Марій, — наймогутніша у світі. Це країна вільних, народ сам обирає собі володарів.

Фламіній спохмурнів. Як і кожен справжній патріот, він вважав, що так можна сказати тільки про Рим. А чи не Ганнібалів це лазутчик? Консул не звик панькатися з римлянами, а з варварами й поготів.

— Скажи йому, що коли не покаже, як діє його зброя, я примушу його зробити це силою. Ми відберемо у нього цю його забавку, а самого запроторимо в каменоломні.