Николай Анисимов - Пульс безконечності

Селезньов чув, як вібрує від криків залізобетонна перегородка, і гадав, що його прилад покладе край усім скандалам і сваркам.

Іншим разом він перевіряв роботу стимулятора в режимі “зосередженість, що передує великому осяянню”. Кальфонов у себе в кімнаті читав газету “Футбол — хоккей”. Якоїсь миті він відчув настійну, як комариний писк, веселість, вулкан глумливого гумору заклекотів у ньому, вихлюпуючись назовні. Насамперед віа порівняв уславлену хокейну команду з затурканими жуками-гнойовиками. Для футболістів знайшлося ще краще порівняння. Затим настала черга домочадців. Усе це вів робив, з величезним задоволенням, захлинаючись від сміху, дриґаючи ногами, надриваючи чималенького живота. Дружина й донька з тривогою і переляком дивилися на нього. Нарешті глава сім’ї, жовчно посміхаючись і чортихаючись, пішов спати.

— Він що, випив? — спитала стурбовано донька.

Мати лише стенула плечима.

Стимулятор ставав усе досконалішим, і невдовзі Кальфонову вже не було життя через психічні потрясіння, що надходили від сусіда. То він ставив під сумків усе своє життя (Селезньов працював у режимі “горде усвідомлення достоїнства й сили”), то знемагав від почуття страхітливої безнадії (у Селезньова йшла “світла віра в людяність і власну значущість”), то йому хотілося вовком вити від безпричинної туги і смутку (у Селезньова настала черга “нірвано”). Найгіршим було те, що ці почуття могли мати реальну підоснову. Кальфонов був далеко не дурень і в глибині душі підозрював, що речове благополуччя може легко стати фікцією. Капітан своїми пробними сеансами змушував Кальфонова зазирати в ці заборонені глибини. Таким чином, до моменту, коли Селезньов завершив роботу над стимулятором, Кальфонов був на грані психічного помішання.

Чому ж відставний ентузіаст працював у гордій самотності? Чому не зв’язався, скажімо, хоча б з товариством винахідників і раціоналізаторів? Як думав він впроваджувати свій винахід в широкі маси, які ні про що не здогадувалися?

Я не можу відповісти на ці запитання, підозрюю лише, що й сам Селезньов не особливо замислювався над цим. Правда, його, як і кожного першовідкривача, охоплювало цілком зрозуміле нетерпіння. Він прагнув якнайшвидше побачити одухотворюючу дію свого стимулятора на звичайних людей, котрі перебували, як він вважав, у духовній пустелі. Але оскільки Селезньов був людиною надто добросовісною, він ще довгенько вдосконалював прилад і тим самим геть розхитав усамітнений, але дуже міцний маленький світ родини Кальфонових.

Щоб емоційні потоки, які випромінював прилад, не вельми відволікали його від роботи, Селезньов дотепно й надійно убезпечив себе: екранував голову від поля, злегка обприскавши бронзовою фарбою свого старого берета.

І нарешті настав довгожданий день. Капітан закрутив останнього гвинтика у чорну пласку коробочку, поклав викрутку і полегшено зітхнув. Уперше за останні півроку він міг отак спокійно посидіти. На Селезньова найшла раптом така апатія, яка буває лише після важкої перевтоми.

Але тепер у нього був засіб, чудодійний засіб проти песимізму і зневіри — стимулятор. Селезньов увімкнув його, встановив на поділці, яка відповідала почуттю “вселенської гармонії”, і блаженно всівся на дивані. Наче з вершини Олімпу оглянув він свої скромні володіння — непофарбовані секції радіатора під незаштореним вікном, два столи, завалені різними радіотехнічними деталями, куток, у якому височіла піраміда книжок, журналів і довідників, повне відро недокурків, зіжмаканих аркушів паперу, батареї пляшок з-під кефіру. І все це освітлювала трьохсотватна лампа під саморобним абажуром з фольги. Оселя Селезньова могла вселити жах у кожного, крім його самого. Капітан ніколи не зважав на такі дрібниці.

Він сидів і мізкував, де найкраще випробувати стимулятор: у магазині, на вокзалі чи просто у натовпі. Врешті вирішив, що для перших дослідів штучного духовного життя найкраще підходить кінозал.

Коли Селезньов виходив з дому, він зустрів високого опасистого чоловіка, що біг кудись, на ходу налягаючи плаща. Вони розминулись, навіть не глянувши один на одного.

У кінотеатрі вже почався сеанс, давали хроніку під бравурний марш. Капітан Селезньов обережно пройшов на вільне місце під невдоволений шепіт потривожених глядачів і став чекати підходящого моменту на екрані, щоб у консонанс з ним включитися в духовне життя абсолютно незнайомих йому людей, котрі сиділи в залі.