Алексей Толстой - Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

Гусєв охав, цмокав язиком, дуже дивувався:

— Мстиславе Сергійовичу, а що ви думаєте про це питво, — ми не потруїмося?

Він зубами витяг із марсіанської фляжки затичку, покуштував рідину язиком, сплюнув: пити можна! Ковтнув, крякнув.

— Наче наша мадера.

Лось покуштував: рідина була густа, солодкувата, з сильним запахом квітів. Куштуючи, вони випили половину фляжки. По жилах пішло тепло і особлива легка сила, а голова лишалася ясною.

Лось підвівся, потягнувся, випростався, — гарно, легко, дивно було йому під цим іншим небом, нездійсненно, чудово. Ніби його викинув приплив зоряного океану, ніби наново народжений у незвідане, нове життя.

Гусєв одніс кошик з їжею в апарат, щільно загвинтив люк, зсунув картуз аж на потилицю.

— Гарно, Мстиславе Сергійовичу, не шкода, що поїхали.

Вирішено було знову піти на берег і поблукати до вечора горбкуватою рівниною.

Весело перемовляючись, вони рушили між кактусами, іноді перестрибуючи через них довгими, легкими стрибками. Камені прибережного схилу невдовзі забіліли крізь зарості.

Раптом Лось зупинився. Холодок гидливості пішов по спині, оа три кроки, біля самісінького грунту, із-за жирного листя дивилися на нього великі, мовби конячі, напів-прикриті рудими повіками очі. Дивились пильно і люто.

— Що там? — спитав Гусєв і теж побачив очі. І, не роздумуючи, одразу ж вистрілив у них, — злетіла курява. Очі зникли. — Он ще гадина! — Гусєв обернувся і вистрілив ще раз у буре рідкосмугасте, гладке тіло, що швидко бігло на великих павукових ногах.

Це був здоровенний павук — на Землі такі водяться тільки на дні глибоких морів. Він утік в зарості.

Від берега каналу до найближчої купки дерев Лось і Гусєв ішли горілим бурим порохом, перестрибували через обвалені неширокі канали, обходили пересохлі ставки. Подекуди в напівзасипаних річищах з піску стирчали іржаві кістяки барок. То там, то там на мертвій смутній рівнині поблискували опуклі диски — близько метра в діаметрі. Плями цих дисків, відбиваючи світло, тяглися від зубчастих гір — пагорками — до дерев, до руїн.

Серед двох пагорків стояла купка низькорослих, з розлогими плоскими верховіттями, бурих дерев. Гілля їхнє було коряве і міцне, листя схоже на дрібний мох, стовбури- жилаві і шишкуваті. На узліссі, між деревами, висіли шматки колючої сіті.

Увійшли в лісок. Гусєв нахилився і копнув ногою, — з-під пороху покотився проламаний людський череп, у зубах його блиснув метал. Тут було душно. Од моховитих гілок у безповітряну спеку падала мізерна тінь. За кілька кроків знову наткнулися на опуклий диск, — його було пригвинчено до країв круглого металевого колодязя. В кінці лісочка виднілися руїни — грубі цегляні стіни, наче розвалені вибухом, гори щебеню, стирчали кінці зігнутих металевих балок.

— Будинки висаджено в повітря, Мстиславе Сергійовичу, — зауважив Гусєв. — Тут у них, видно, були діла. Ці штуки ми знаємо.

На купі сміття з’явився великий павук і рваним краєм стіни побіг униз. Гусєв вистрілив. Павук високо підскочив і впав, перекинувшись. Одразу ж другий павук побіг з-за будинку до дерев, здіймаючи коричневу куряву, і тицьнувся в колючу сіть, почав борсатися в ній, витягуючи ноги.

З гайка Гусєв і Лось вийшли на пагорб і стали спускатися до другого лісочка, туди, де здалеку виднілися. цегляні будівлі і одна, вища за інші, кам’яна споруда з плескатими дахами. Між пагорбом і селищем лежало кілька дисків. Вказуючи на них, Лось мовив:

— Очевидно, це колодязі водопроводу, пневматичних труб, електричних проводів. Усе це, мабуть, покинуто.

Вони перелізли через колючу сіть, перетнули лісок і підійшли до широкого двору, вимощеного плитами. В глибині його стояв будинок незвичайної і похмурої архітектури. Гладенькі стіни звужувалися догори і кінчалися масивним карнизом з чорно-кривавого каменю. В стінах — довгі і вузькі, як щілини, глибокі отвори вікон. Дві лускаті колони, завужені вгорі, підтримували над входом бронзовий барельєф — фігуру, що лежала, заплющивши очі. Плоскі, на всю ширину приміщення, сходи вели до низьких масивних дверей. Сухі волокна повзучих рослин висіли між темними плитами стін. Будинок скидався на величезну гробницю.

Гусєв поштовхав плечем металеві двері. Наліг — заскрипівши, вони прочинилися. Гусєв і Лось минули темний вестибюль і зайшли до високої зали. Світло пробивалося в неї через скляну баню. Зала була майже порожня. Кілька перекинутих табуретів, низький стіл з запорошеною чорною скатертиною, на камінній підлозі — розбитий посуд, якась, дивної форми, машина, чи то знаряддя, з дисків, куль і металевої сіті, стояла коло дверей, — все було вкрито шаром пилу.