Айзек Азімов - Приманка для роззяв

Та над усе його бентежила поведінка Марка. Той не виявляв ніякого хвилювання. Куди поділися й усякі ознаки космічної хвороби. Марк слухав уважно, але те, що відбувалося, немовби не дуже його турбувало. Здавалось, він знає щось таке, у порівнянні з чим усе інше нічого не важить.

Капітан грюкнув скобою по столу і сказав:

— Начебто все. Факти встановлено. Безперечно. Можна кінчати.

Шеффілд знов підскочив зі свого місця.

— Постривайте. А наша черга?

— Мовчіть! — наказав капітан.

— Ні, це ви мовчіть! — Шеффілд звернувся до присутніх: — Послухайте, нам не дали змоги виправдатися. Нам навіть не дозволили допитати свідків. Хіба це справедливо?

Знявся гамір, якого не могло перекрити навіть стукотіння скоби.

— Чого там виправдовуватись? — холодно промовив Саймон.

— Може, й нема чого! — крикнув у відповідь Шеффілд. — Але чим ви ризикуєте, якщо вислухаєте нас? Чи боїтеся, що нам таки є чим виправдатись?

Тепер у кают-компанії стало чути окремі вигуки:

— Дайте йому сказати!

— Про мене, хай говорить, — знизав плечима Саймон.

Капітан похмуро запитав:

— Чого ви хочете?

Шеффілд відповів:

— Виступити як власний адвокат і викликати як свідка Марка Аннунчіо!

Марк спокійно підвівся. Шеффілд повернувся разом із стільцем до глядачів, а Маркові дав знак сісти.

Він вирішив, що не варто розігрувати судовий спектакль — на зразок тих, які показують по субефіру. Урочисто запитувати ім’я і біографію аж ніяк не варто. Краще одразу перейти до справи. І він сказав:

— Марку, ти знав, що станеться, якщо ти розповіси команді про першу експедицію?

— Так, докторе Шеффілд.

— Тоді навіщо ти це зробив?

— Тому що нам усім було конче потрібно забиратися з Братуся геть, не гаючи ні хвилини. А це був найшвидший спосіб покинути планету.

Шеффілд відчув, що ця відповідь справила на слухачів кепське враження, але він міг лише покластись на інтуїцію. Нюх психолога підказував йому, що, тільки знаючи щось вагоме, Марк, як і кожен мнемонік, здатен так спокійно поводитися за подібних обставин. Адже все знати — це їхня професія.

— Марку, а чому так важливо було покинути Братусь?

Марк не пробував ухилитися. Він подивився прямо на тих, хто сидів навпроти нього, і відповів:

— Бо я знаю, від чого загинула перша експедиція; і ми загинули б від того самого — це була б тільки справа часу. Можливо, і зараз уже пізно. Можливо, ми вже помираємо. Можливо, ми помремо всі до одного.

Шеффілд почув, як серед присутніх покотився і враз затих здивований гомін. Навіть капітан закляк із своєю скобою, навіть з уст Саймона сповзла та непевна посмішка.

В цю хвилину Шеффілд думав не про те, що там знає Марк, а про те, що він заходився діяти самостійно на підставі того, що знає. Таке вже трапилось одного разу, коли Марк, придумавши власну теорію, вирішив вивчити бортовий журнал. Шеффілд пошкодував, що не спробував тоді вивчити як слід цю тенденцію. Тож він досить похмуро запитав:

— Чому ти не порадився зі мною, Марку?

Марк трохи зніяковів.

— Ви б не повірили… І тоді мені довелося вдарити вас, щоб ви не завадили. Ніхто з них мене б не послухав. Вони всі ненавидять мене.

— Чому ти гадаєш, що вони ненавидять тебе?

— Згадайте хоча б те, що було з доктором Родрігесом.

— Це було давно. З іншими ж ти не сварився.

— Я бачив, як на мене дивиться доктор Саймон. А доктор Фоукс хотів навіть вбити мене з лазерної зброї.

— Що? — Шеффілд повернувся до Фоукса, забувши, в свою чергу, про всі на світі формальності. — Фоуксе, ви намагалися вбити його?

Розчервонілий Фоукс підвівся, і всі втупились у нього.

— Я був у лісі, — сказав він, — а він підкрався до мене. Я думав, що це тварина, і вжив застережних заходів. Коли побачив, що це він, я зброю сховав.

Шеффілд знов повернувся до Марка:

— Це правда?

Марк похмуро вів своєї:

— Ну… А коли я попросив у доктора Вернадського дозволу подивитись деякі дані, що він їх зібрав, він сказав, щоб я їх не друкував. Неначеб я — нечесна людина!

— Заради святої Землі, я ж пожартував! — зойкнув Вернадський.

Шеффілд промовив квапливо:

— Гаразд, досить, Марку! Ти нам не віриш і тому вирішив діяти самотужки. А тепер, хлопче, — до справи. Від чого, по-твоєму, повмирали перші поселенці?

Марк відповів:

— Наскільки я знаю, від цього міг би померти й той дослідник, Макояма, якби не загинув під час аварії через два місяці і три дні після свого повідомлення про Братусь. Правда, це лише припущення.