Тепер корабель наближався до самого Братуся. Він також яскраво світився, але трохи по-іншому, ніж Сестричка. Поблизу полюсів він був укритий кригою. (Перед очима Марка попливли сторінки підручників з палеокліматології Землі, і він не став їх зупиняти). Ці полярні шапки потроху відступають. Ще мільйон років — і на Братусі буде такий самий клімат, який тепер на Землі. Братусеві розміри й маса майже дорівнюють Земним, а доба в нього становить 36 годин.
Це був справжній двійник Землі. А ті відмінності, про які сповіщалось у повідомленнях Макоями, були на користь Братуся. Наскільки досі було відомо, на Братусеві не існувало нічого такого, що загрожувало б людині. Ніхто б і не подумав, що тут чаїться якась небезпека. Тому ніхто не міг збагнути, чому перша колонія людей на цій планеті загинула вся до останнього чоловіка.
Гірше того, трагедія сталася таким чином, що вся зібрана досі інформація не давала жодного натяку на причину масової смерті людей.
Шеффілд прийшов у каюту Марка і провів з ним дві години, що лишилися до посадки. Спочатку їх розмістили в в одній каюті. Заради експерименту: мнемонікам не подобалось товариство нонкомпосів. Хай навіть найкращих серед інших. У всякому разі, експеримент не вдався. Майже відразу після старту Марк почав страждати, весь укрився потом, мало не задихався — тільки кидав на Шеффілда благальні погляди. І той зрозумів, що мнемоніка краще залишити самого.
Шеффілд почувався винним. Він відчував неабияку відповідальність у всьому, що стосувалося Марка, — байдуже, чи справді він чимось завинив, чи ні. Доктор і такі, як він, брали для навчання дітей, подібних до Марка, і руйнували їхню особистість. Цим дітям давали якісь препарати, щоб штучно прискорилося їхнє зростання. Їх розтоплювали й ліпили, наче воскові ляльки. Їм не дозволяли гратися з нормальними дітьми, щоб у них не вироблялися навички нормального мислення. Ще жоден мнемонік не взяв нормального шлюбу, навіть у межах своєї групи.
Тим-то Шеффілд і відчував себе страшенно винним.
Двадцять років тому першу дюжину таких хлопчаків виховали в одній із шкіл під керівництвом Ю Караганди, «деспотичного, мов азіатський владика», як засвідчив із роздратуванням один кореспондент, котрому доводилось брати в нього інтерв’ю. Врешті-решт Караганда через якісь неясні мотиви наклав на себе руки, але інші психологи — і серед них Шеффілд, — куди добропристойніші, хоч і не з таким блискучим інтелектом, яку Ю Караганди, встигли попрацювати з ним і утворити напрямок у психології.
Їхня школа зростала, виникали її філії. Одна з таких філій була заснована навіть на Марсі, зараз у ній навчалося п’ять мнемоніків. За останніми підрахунками, нині налічувалося 103 живих і здорових випускники мнемонічних шкіл (ясна річ, не всі учні завершували повний курс навчання). П’ять років тому Всепланетний Уряд (не слід плутати з Центральним Галактичним Комітетом, який засів на Землі і керував звідси Галактичною Конфедерацією) дозволив заснувати в рамках Міністерства внутрішніх справ спеціальну Мнемонічну Службу.
Ця Служба вже з лихвою окупила себе, але про те знало обмежене коло людей. Всепланетний Уряд замовчував цей факт, так само як і інші відомості, що стосувалися мнемоніків. Адже то дуже тонка справа. То «експеримент». Уряд боявся, що невдача з експериментом матиме прикрі політичні наслідки. Опозиція (її з великими труднощами вдалося переконати, щоб не включала цей пункт до програми передвиборної боротьби) галасувала на загальнопланетних форумах про «навіженство» та «розбазарювання коштів, вилучених у платників податків». І все це незважаючи на те, що існували документовані докази протилежної картини.
В умовах машинної цивілізації, що заполонила Галактику, важко навчитися оцінювати можливості «чистого», неозброєного мозку. Потрібен, певно, тривалий період учнівства.
Шеффілд не міг би назвати тут ніяких конкретних строків.
Однак у присутності Марка не можна було піддаватися меланхолії. Настрій людини передається, як інфекція. Тому Шеффілд сказав:
— У тебе чудовий вигляд, парубче.
Здавалося, Марк зрадів зустрічі.
— Коли ми повернемось на Землю, докторе Шеффілд… — почав він замислено. Потім замовк, трохи почервонів і повів далі: — Я хочу сказати, якщо ми повернемося на Землю, то я роздобуду якнайбільше книжок та фільмів про народні повір’я. Я майже нічого не читав на цю тему. Я проглядав книжки у корабельній бібліотеці, але про це там нічого нема.
Читать дальше