Айзек Азімов - Фах

— О, тільки за новими моделями, — заспокійливо мовив Інженеску. — Ніколи немає впевненості, що всі нові моделі фахівців вам знадобляться. На придбання стрічок освіти ви витратили б стільки ж, скільки вам довелося б заплатити за тисячу фахівців, а звідки ви знаєте, що вам буде потрібна саме така кількість?

Новіанин вихилив залишки напою і розреготався. (Джордж якось зніяковів від легковажності новіанина. Він стурбовано подумав, чи не слід було б тому обійтись без цієї чарки і навіть без двох чи трьох попередніх).

— Це ж явна облуда, Ладисласе, — мовив новіанин. — Ви чудово знаєте, що в нас знайдеться справа для всіх останніх моделей фахівців, які нам удалося дістати. Сьогодні я роздобув п’ять металургів…

— Я знаю, — зауважив Інженеску, — я був там.

— Пильнували за мною! Нишпорили! — заволав новіанин. — Я поясню вам, у чому справа. Фахівці нового виду відмінні від попередніх тільки тим, що вміють працювати зі спектрографом Бімена. Стрічки не можуть бути модифікованими ні на от стілечки, — він стулив два пальці докупи, — в порівнянні з минулорічними. Ви випускаєте нові моделі фахівців тільки, щоб змусити нас приїхати сюди з простягненою рукою і витратитися на їхнє придбання.

— Ми не примушуємо їх купувати.

— Слушно, зате ви продаєте спеціалістів нового виду на Ландонум, а ми ж не повинні відставати. Ви затягуєте нас у зачароване коло, ви, лицемірні земляни. Та стережіться, може, десь є з нього вихід. — В смішку новіанина забриніли різкі нотки, і він вчасно урвав.

— Від усієї душі сподіваюсь, що вихід є, — мовив Інженеску. — А що стосується мети мого виклику…

— Так це ви викликали мене. Що ж, я вже висловив свою думку. Вважаю, що до наступного року з’явиться новий тип металургів, щоб нам було за що платити товарами. І вони відрізнятимуться від спеціалістів цього року тільки вмінням поводитися з якимось новим пристроєм для аналізу ніобію, а ще через рік… Але продовжуйте. Так чого ж ви хочете?

— У мене тут є один юнак, і я б хотів, щоб ви його вислухали.

— Що? — видно, пропозиція не особливо привабила новіанина. — На яку тему?

— Не знаю. Він не казав мені. Правду кажучи, він навіть не назвав свого імені та фаху.

Новіанин спохмурнів.

— Тоді для чого гаяти мій час?

— У нього, либонь, нема сумнівів, що вас зацікавить те, про що він збирається говорити.

— Оце так так!

— Ну, будьте ласкаві, особисто для мене, — сказав Інженеску.

Новіанин знизав плечима.

— Давайте його сюди, але попередьте, щоб він надто не розводився.

Інженеску відступив убік і прошепотів:

— Звертаючись, називайте його «вельмишановний».

Джордж із зусиллям проковтнув слину. Отже, прийшов час.

Джордж відчув, як усе тіло його стає вологим від поту. Хоча ідея прийшла йому в голову зовсім недавно, він був певний у своїй правоті. Думка народилася під час розмови з Тревіліяном, потім під балаканину Інженеску вона перебродила і сформувалася, а тепер слова новіанина, здавалося, поставили все на свої місця.

— Вельмишановний, — почав Джордж, — я прийшов, щоб показати вихід із зачарованого кола.

Новіанин похмуро глянув на нього.

— З якого це зачарованого кола?

— Ви самі згадали про нього, вельмишановний. З того зачарованого кола, в яке потрапляє Новія, коли ви прилітаєте на Землю по… по фахівців.

Він не міг дати ради своїм зубам, які вибивали дріб, — від страху, а не від хвилювання.

— Ви хочете сказати, що вам відомо, яким чином ми можемо обійтись без Земного інтелектуального ринку? Так?

— Так, сер. Ви можете створити свою власну систему освіти.

— Хм. Без стрічок?

— Т-так, вельмишановний.

— Інженеску, станьте так, щоб я вас бачив, — не зводячи очей з Джорджа, покликав новіанин.

Історик підійшов і став поза Джорджем.

— У чому річ? — запитав новіанин. — Я не розумію.

— Я серйозно запевняю вас, вельмишановний, хоч би там що, все це юнак робить з власної ініціативи. Не я підказав йому ідею. Я не маю до цього ніякого відношення.

— Тоді ким доводиться вам цей чоловік? Чому ви викликали мене на його прохання?

— Він — об’єкт моїх досліджень, вельмишановний. Він має для мене значну цінність, і я сприяю йому.

— В чому ж його цінність?

— Мені важко пояснити, це пов’язане з моєю роботою. Новіанин реготнув.

— Що ж, у кожного своя робота…

Він кивнув комусь невидимому чи невидимим, хто був поза екраном.

— Тут є один юнак, протеже Інженеску або щось схоже на те, який пояснить нам, як давати освіту, не використовуючи стрічок.