Айзек Азімов: Останнє запитання

Зі Прайм ледь потамував розчарування, бо та галактика нічим не відрізнялася від інших.

Ді Саб Уан, чий розум був іще поруч, несподівано запитала:

— І одна з цих зірок є колискою людства?

АК Всесвіту відповів:

— Зірка, де народилося людство, перетворилася. Тепер це білий карлик.

— А люди вимерли? — вихопилось у Зі Прайма. Відповідь була така:

— Для їхніх фізичних тіл, як завжди у таких випадках, сконструйовано новий світ.

— Так, звичайно, — промовив Зі Прайм, однак відчуття втрати все ще переповнювало його. Нарешті розум звільнився від сприйняття галактики, де вперше з’явилося людство, і думки загубилися в зоряному просторі. Боронь боже побачити таке колись знову!

Ді Саб Уан запитала:

— Що сталося?

— Зірки вмирають. Зірка людства померла.

— Вони всі повинні померти.

— Так, коли скінчиться вся енергія, помруть і наші тіла, і ти, і я.

— Це станеться через мільярди років.

— Я не хочу, щоб це сталося навіть через мільярди років. АК Всесвіту! Як зберегти зірки від смерті?

Ді Саб Уан сказала з іронією:

— Ти хочеш знати, як змінити напрям ентропії?

АК Всесвіту відповів:

— Брак даних для чіткої відповіді.

Розум Зі Прайма повернувся до своєї галактики, він більше не контактував з розумом Ді Саб Уан, тіло якої мешкало, може, за трильйон світових років, а, може, й зовсім поруч — це вже не мало значення.

Заглиблений у сумні думки, Зі Прайм збирав міжзоряний водень, з якого хотів збудувати маленьку власну зірку. Якщо зірки одного дня повинні вмерти, то треба створити бодай кілька нових.

Людина радилася сама з собою, бо розум тепер був один. Інтелекти всіх людей органічно розчинились один в одному й стали неподільним цілим. Трильйони й трильйони їхніх безсмертних тіл спочивали на своїх місцях. Їх добре обслуговували досконалі роботи.

Людина сказала:

— Всесвіт вмирає.

Людина дивилася на дедалі тьмяніші галактики. Велетенські зірки — марнотратниці вмерли дуже давно, давніше за найдавніше минуле. Майже всі вони, геть зблякнувши, стали білими карликами.

Нові зірки утворилися з міжзоряного пилу завдяки природним процесам, деякі — створила сама Людина, але всі вони вже згасли. Іноді білі карлики зіштовхувалися, вивільнюючи могутню енергію, народжуючи нову зірку, та вона була тільки одна з тисячі загиблих білих карликів і на неї теж колись чекав кінець.

Людина сказала:

— Якщо ощадити за вказівками Космічного АКа рештки енергії у Всесвіті, то її вистачить на мільярди років.

— Хай так, — погодилася Людина, — та врешті й вона скінчиться. Використана енергія не поновлюється. Ентропія повинна досягти максимуму.

Людина запитала:

— Хіба неможливо скерувати ентропію у зворотному напрямку? Звернімося до космічного АКа.

Космічний АК був скрізь, але не поряд. Його ніхто не бачив. Створений з чогось, що не було ні матерією, ні енергією, він перебував у надпросторі. Його розміри і природа для людини були незбагненні.

— Космічний АКу, — запитала Людина, — як змінити напрям ентропії?

Космічний АК відповів:

— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.

Людина сказала:

— Збери додаткові дані.

Космічний АК відповів:

— Я так робитиму. Я роблю це сто мільярдів років. Моїм попередникам і мені це запитання ставилося багато разів. Всіх даних, що я маю, не досить.

— Чи настане час, коли даних вистачатиме, чи ця проблема нерозв’язна за будь-яких обставин?

Космічний АК сказав:

— Немає нерозв’язних проблем за будь-яких обставин.

Людина запитала:

— Коли матимеш досить інформації, щоб відповісти?

Космічний АК відповів:

— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.

— Ти працюватимеш над цим?

— Так, працюватиму.

Людина сказала:

— Ми чекаємо.

Після десяти трильйонів років згасання зірок і галактик у космічному просторі запанував майже суцільний морок.

Людські тіла відчужувалися від розуму, і то так, наче це була не втрата, а набуток.

Поступово Людина зливалася з АКом.

Перед тим як злитися остаточно, останній розум Людини оглянув космічний простір, де не було нічого крім решток збляклої зірки й неймовірно тонкої матерії, що безладно змішувалася з рештками тепла, наближаючись до абсолютного нуля.

Людина спитала:

— АКу, це кінець? Хіба нічого не можна зробити, щоб перетворити цей Хаос знов у Всесвіт? Невже нічого не можна зробити?

АК відповів:

— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.

Розум Людини поглинувся, у надпросторі тепер існував тільки АК.