Айзек Азімов - Потворний хлопчик

— Я не цілком певна, — почала гарячкувати місіс Госкінз, — що я погоджуюся.

— Люба, ми з тобою про все домовилися, — втрутився Госкінз. — Не починаймо нової суперечки. Опусти Джеррі на підлогу.

Місіс Госкінз опустила сина, і той притулився до неї спиною, дивлячися в очі, які своєю чергою дивилися на нього із суміжної кімнати.

— Ходи-но сюди, Тіммі, — покликала міс Феллоуз, — не бійся.

Тіммі поволі зайшов у кімнату. Госкінз нахилився, щоб відірвати пальчики Джеррі від маминої спідниці.

— Відступи назад, люба моя, не заважай дітям.

Хлопчики дивилися один на одного. Джеррі, хоч і молодший, був на дюйм вищий, і проти його рівної постави та доладно посадженої голівки гротескність Тіммі раптом впала у вічі так само виразно, як і в перші дні.

Губи міс Феллоуз затремтіли.

Дитячим дискантиком перший озвався маленький неандерталець:

— Як тебе звати? — І Тіммі несподівано подався личком уперед, ніби хотів ближче приглянутися до незнайомця.

Наляканий Джеррі відповів енергійним штурханом, від якого Тіммі беркицьнувся. Обидва зайшлися голосним ревом, і місіс Госкінз підхопила свою дитину, а міс Феллоуз і собі, вся червона від стримуваного гніву, взяла на руки Тіммі й стала його заспокоювати.

— Вони просто органічно не сприймають одне одного, — сказала місіс Госкінз.

— Не більше органічно, — втомлено заперечив її чоловік, — ніж будь-які двоє незнайомих дітей не сприймають одне одного. А тепер опусти Джеррі і дай йому звикнути до обстановки. Найкраще нам піти звідси. Міс Феллоуз згодом може привести Джеррі в мій кабінет, а я відправлю його додому.

Наступну годину діти провели, ні на мить не відриваючи настороженого погляду один з одного. Джеррі плакав за мамою і бив міс Феллоуз, нарешті дав уговкати себе карамелькою. Тіммі смоктав другу карамельку, а наприкінці години міс Феллоуз пощастило забавити їх одним набором кубиків на двох, хоч вони сиділи в різних кутках кімнати.

Коли вона відводила Джеррі, то відчувала майже слізну вдячність до Госкінза.

Вона шукала способу висловити цю вдячність, але його суха офіційність подіяла мов холодний душ. Може, він не міг подарувати, що його змусили відчути себе нечулим батьком. І те, що він привів свого сина, була саме спроба показати, що він і ласкавий батько для Тіммі, і водночас зовсім йому не батько. І те, і друге заразом.

Отже, все, на що вона спромоглася, було:

— Дякую. Дуже вам дякую.

А все, на що спромігся він, було:

— Прошу. Нема за що.

Потім усе ввійшло в звичку. Двічі на тиждень Джеррі приводили на годину побавитися, згодом ігри продовжили до двох годин. Діти познайомилися, призвичаїлися один до одного і гралися вкупі.

Все ж таки після першої хвилі вдячності міс Феллоуз відчула, що недолюблює Джеррі. Він — більший, важчий і в усьому перший — скрізь відтискував Тіммі на другорядні ролі. З таким становищем вона мирилася хіба тому, що попри всі недогоди Тіммі з дедалі більшою радістю чекав на чергові візити приятеля своїх забав.

Це все, що в нього є, журилася вона подумки.

А одного разу, дивлячись на дітей, вона подумала: двійко Госкінзових дітей — одне від дружини, а друге від «Стасіса».

А вона сама…

«Господи, — подумала вона, прикладаючи кулаки до скронь і палаючи з сорому, — я ревную!»

— Міс Феллоуз, — озвався Тіммі (вона передбачливо ніколи не дозволяла йому називати себе ніяк інакше), — а коли я піду до школи?

Вона поглянула у зведені на неї нетерплячі карі оченята і легенько провела рукою по його густому, хвилястому волоссі. Це була найменш доглянута частина його зовнішності, бо стригла вона сама, а він крутився мов дзига під ножицями. До перукарів вона не вдавалася, бо якраз невправна стрижка допомагала маскувати виступаюче скісне чоло та гулясту потилицю.

— Звідки ти знаєш про школу? — запитала вона.

— Джеррі ходить до школи. У дит-са-док, — старанно вимовив він. — А ще Джеррі ходить у багато інших місць. Надворі. Коли мені буде можна вийти надвір, міс Феллоуз?

Малесенька голочка вп’ялася в серце міс Феллоуз. Вона, звичайно, розуміла, що годі було запобігти, щоб Тіммі все більше й більше дізнавався про зовнішній світ, в який він ніколи не зможе потрапити.

— Ну-у, а що б ти робив у дитсадку, Тіммі? — запитала вона з удаваною веселістю.

— Джеррі казав, що там грають в ігри, у них є відеострічки. Він каже, що там багато діточок. Він каже… він каже… — Подумавши, хлопчик переможно підніс догори ручки з розчепіреними пальчиками: — Він каже ось стільки!