Джеймс Баллард - Атака на мозок

Френклін замислився. За півмилі звідси, за п’ятиповерховим патологічним корпусом клініки, виднівся гігантський випромінювач, на фермах якого повзали робітники. Жодна з авіаліній не проходила над територією клініки, отже, ставало очевидним, що цей випромінювач не є маяком для літаків.

— Хіба це не заборонено? Як це називається — запрограмоване життя? А що ж профспілки?

— Страх звільнення… Ви ж знаєте нові економічні догми. Якщо прибуток зростає при постійній інфляції на п’ять відсотків, то, природно, що економіка в застої. Десять років тому прибутки зростали завдяки розвитку виробничих сил, .сьогодні нам залишається тільки одне — більше працювати. Підсвідома реклама буде добрим стимулом у цій справі.

— Що ви збираєтесь робити?

— Я не можу вам сказати, докторе, до тих пір, поки ви, як і я, не візьмете на себе відповідальність за те, що коїться.

— Це скидається на справжнісіньке донкіхотство, — прокоментував Френклін, — боротьба з вітряками. Ви не зможете нічого зробити списом.

— А я й не намагатимусь. — Хетуей відчинив дверцята автомобіля. — Не зволікайте з рішенням, докторе. Скоро ви вже не зможете вирішувати самостійно. — Махнувши на прощання, він пішов.

Їдучи додому, Френклін знову засумнівався. Сама думка про якусь змову здавалася безглуздою, але економічні аргументи були надто правдивими. Семиденний робочий тиждень — це та принада, на яку Хетуеи хотів його спіймати. Френклін сам зранку по неділях працює медичним консультантом на заводі — одному з автомобільних підприємств, де впроваджується робота по вихідних. Але замість того, щоб обурюватися, що в нього відбирають вільний час, він, навпаки, радів. Через одну причину — йому треба було дедалі більше й більше грошей.

їдучи в швидкому потоці машин, він побачив уздовж експрес-шосе принаймні дюжину випромінювачів. Хетуеи говорив, що їх установлять усюди, вони вже тепер височать над торговельними центрами та житловими районами, наче іржаві металеві вітрила.

Коли він зайшов у дім, Юдіт на кухні дивилася переносний телевізор, що стояв над плитою. Френклін протиснувся повз нерозпечатаний великий картонний ящик, що загороджував коридор, поцілував Юдіт у щоку; вона, не зупиняючись, записувала номери. Приємний запах тушеного курчати, а точніше, желатинної його подоби, міцно приправленої, очищеної від отруйних, а разом і від поживних речовин, — приспав його роздратування, що дружина не звертає на нього ніякої уваги.

Він копнув коробку ногою.

— Що це?

— Не знаю, любий, цими днями нам постійно щось присилають, я навіть не уявляю, що це.

Вона зазирнула в духовку до курчати — економічніше купувати одне, але велике, дванадцятифунтове, завбільшки з індика, з штучними ногами і крилами, з великою грудиною, левина частка його після обіду викидається (тепер немає ні собак, ні кішок, тому залишки з багатого людського столу пропадають даремно), — а потім пильно подивилась на чоловіка.

— В тебе дуже стурбований вигляд, Роберте. Поганий день?

Френклін щось пробурмотів. Постійні намагання не дати себе ошукати, виявити в обличчях ведучих програми “Торговельні угоди” ключ до гри загострили зорову чутливість Юдіт. Його охопило якесь болісне почуття солідарності з цілою армією чоловіків, що, як і він, випхнуті телепередачею на другий план.

— Ти знову говорив з цим божевільним бітником?

— З Хетуеєм? Довелося. Не такий він, власне, божевільний. — Ступивши крок назад, зачепився за коробку, ледве не розхлюпавши своє питво. — Ну, то що це за річ? Якщо я знову працюватиму наступні п’ятдесят моїх неділь, то принаймні хотів би знати заради чого?

Він оглянув коробку і, врешті, знайшов ярлик.

— Телевізор? Юдіт, хіба нам потрібен телевізор? У нас уже є три. В холі, їдальні та переносний. Для чого нам четвертий?

— Для вітальні, любий, не хвилюйся так. Ми ж не можемо ставити переносний у вітальні, це соромно. Я намагаюсь заощаджувати, але чотири телевізори є мінімум. В усіх журналах йдеться про це.

— І три радіоприймачі? — Френклін роздратовано зиркнув на коробку. — Якщо ми навіть і запросимо інколи гостя, то хіба він весь час сидітиме сам у кімнаті перед телевізором? Юдіт, нам треба спинитися. Речі даються недарма і далеко не дешево. Хай там що, але телевізор — пуста витрата часу. Адже тепер тільки одна програма. Смішно мати для неї чотири телевізори.

— Чотири програми, Роберте.

— Вони відрізняються тільки рекламою.

Юдіт збиралася щось сказати, але задзвонив телефон. Френклін підняв у кухні трубку, з неї долинав нерозбірливий шум. Спочатку він зацікавився, гадаючи, що це якась надзвичайно престижна реклама, та потім впізнав голос Хетуея, що захлинався в істериці.