Герберт Уеллс - Новий прискорювач

Це нас із Гібберном і врятувало. Нашої несподіваної появи ніхто тут не помітив, якщо не брати до уваги одного товстенького дідка в кріслі на коліщатах. Побачивши нас, він здригнувся, кілька разів підозріливо глипнув у наш бік, а тоді щось сказав доглядальниці, що супроводжувала його. Так! З’явилися ми тут, мабуть, справді зненацька. Але штани в нас майже перестали тліти, хоч знизу мене все ще добряче припікало.

Увагу людей, у тім числі й музикантів, — уперше в житті вони збилися з такту, — привернув жіночий крик і гучний гавкіт поважної, відгодованої болонки, яка щойно спокійно спала собі неподалік від естради: невідома сила раптом перекинула її на другий бік естради, і вона бебехнулася на парасольку якоїсь жінки та ще й обсмалила собі шерсть — так стрімко летіла. Ось що діється в наші божевільні дні, коли люди просто-таки схибнулися на всіляких забобонах, психологічних дослідах та інших дурницях!

Всі посхоплювалися, заметушились, налітаючи одне на одного й перекидаючи стільці та крісла. Прибіг полісмен. Чим воно там скінчилося, не знаю. Ми потерпали, щоб нас не вплутали в цю історію, і поспішили втекти — якомога далі від очей отого дідка в кріслі на коліщатах. Прийшовши до тями, трохи відсапавшись, погамувавши почуття нудоти, запаморочення й розгубленості, ми з Гібберном обійшли натовп і рушили до нього додому. Та серед гамору, що не змовкав позад нас, я виразно чув голос джентльмена, котрий сидів біля жінки з порваною парасолькою. Він чіплявся до ні в чому не винного службовця з написом на кашкеті «Наглядач».

— Якщо собаку жбурнули не ви, — галасував джентльмен, — то хто ж?!

Здатність нормально рухатись і сприймати звуки повернулася до нас так раптово, що я не встиг, як годиться в таких випадках, нічого спостерегти. До того ж треба було подбати про себе: одежа все ще пекла нам тіло, а спалені Гіббернові штани із світлих обернулись на темно-бурі. Одне слово, на зворотному шляху мені було не до науки. Тієї бджоли на місці, певна річ, уже не виявилося. Ми вийшли на Аппер-Сендгейт-роуд, і я пошукав очима велосипедиста. Але він або вже зник за рогом, або загубився серед екіпажів. Зате омнібус — всі його пасажири тепер ожили й поводились як нормальні люди — гуркотів уже неподалік від церкви.

Підвіконня, з якого ми сплигнули в палісадник, коли виходили з дому, місцями було трохи присмалене, а сліди від наших ніг на посиланій гравієм доріжці залишилися навдивовижу глибокі.

Такі були наслідки мого першого знайомства з «Новим прискорювачем». Наша прогулянка, все, що було зроблено й сказано під час неї, тривало, по суті, одну-дві секунди. Ми прожили півгодини, поки оркестр зіграв якихось два такти. Але враження залишилося таке, ніби весь світ завмер, даючи нам змогу придивитися до нього. Якщо врахувати обставини, а насамперед ту нерозважливість, з якою ми вискочили з будинку, то все це, треба визнати, могло скінчитися для нас куди гірше. Принаймні наш перший досвід, безперечно, довів, що Гібберну доведеться ще чимало попрацювати над своїм «Прискорювачем», перше ніж цей препарат стане придатним для масового вживання. Однак щодо його ефективності сумніву немає.

Після цих пригод Гібберн і далі удосконалював препарат, і мені випадало не раз приймати різні дози «Прискорювача» під контролем професора і без будь-якої для себе шкоди. Треба, однак, сказати, що виходити з дому в таких випадках я не зважувався.

Хочу також додати, що це оповідання я написав за одним присідом. Я відривався від роботи тільки разів зо два, щоб відкусити трохи шоколаду. Писати я почав у двадцять п’ять хвилин на сьому, а тепер на моєму годиннику шість годин тридцять одна хвилина. Просто важко переоцінити, як це зручно: вирвати серед денної метушні кілька хвилин і повністю віддатися роботі!

Тепер Гібберн працює над дозуванням «Прискорювача» і його впливом на різні організми. На противагу цій суміші він сподівається винайти «Сповільнювач», щоб регулювати ним надмірну дію першого препарату. «Сповільнювач» матиме, певна річ, властивості прямо протилежні до властивостей «Прискорювача». Прийнявши один цей засіб, пацієнт дістане змогу розтягти секунду свого часу на кілька годин і поринути в стан спокою, застигнути, немов льодовик, у будь-якому, навіть у найнеспокійнішому оточенні. Ці два препарати мають здійснити цілу революцію в житті цивілізації. Вони знаменуватимуть собою початок визволення людини від «ярма часу», про яке писав Карлейль. «Прискорювач» допоможе нам зосередити зусилля на якомусь одному відрізку життя, який вимагає найвищого піднесення всіх сил і хисту, а «Сповільнювач» даруватиме нам цілковитий спокій у найтяжчі, найнестерпніші хвилини. Можливо, я покладаю надто великі сподівання на «Сповільнювач», якого ще треба створити, але щодо «Прискорювача», то тут сумніву нема. Він надійде в продаж у ближчі місяці — у зручних для вживання і засвоєння дозуваннях. Невеличкі зелені пляшечки можна буде придбати в будь-якій аптеці, в будь-якій аптечній крамниці, правда, за досить високу ціну. Але якщо взяти до уваги надзвичайні властивості препарату, то він не здаватиметься надто дорогим. Називатиметься він «Нервовий прискорювач Гібберна». Професор має намір випустити його на ринок у трьох дозуваннях: 1 : 200, 1 : 900 і 1 : 2000 — з ярликами відповідно жовтого, рожевого й білого кольору.