Глеб Голубев - Вогонь-охоронець

Варто все ж нам'яти йому боки за таку каверзу! Та я вже захопився перспективами, які відкривав перед археологією його винахід. Заглянути в глибину віків і на власні очі побачити, яким був світ за часів стародавніх греків, єгипетських фараонів, заглянути в печери, де грілися біля вогнищ наші первісні предки, — хто з археологів не мріяв про таке! Можливо, побачити світ навіть таким, яким він був на самому світанку, ще задовго до появи на Землі людини! Чом не «машина часу»?

— Але хто ж тоді був оцей Син Неба? — вигукнув я, одриваючись від своїх мрій.

Мишко знизав плечима.

— Це вже доведеться з'ясовувати тобі за допомогою твого хваленого дедуктивного методу. У всякому разі, до неба він не має ніякого відношення. Та все одно постать досить цікава: створив оригінальну мову, мріяв об'єднати греків з варварами, намагався побудувати якусь літальну машину на зразок орнітоптера. Можливо, він був геніальним винахідником, і поряд з іменами Піфагора, Евкліда, Архімеда й Герона слід поставити і його ім'я… А ми навіть не знаємо точно, як його звали: не вносити ж його в історію техніки під псевдонімом «Син Неба», який йому дали твої греки? Це було б кумедно.

Так, Михайло правий: людина, яка прозивалася Сином Неба, була, безперечно, великим ученим. І боротьба, яку він вів з хитрим жерцем, — зовсім не суперництво за владу та почесті. Крізь віки ми стали свідками ще однієї драматичної сутички у великій давній битві між світлом і темрявою, релігійними забобонами й наукою. І як жаль, що ми так мало дізналися про цю чудову людину!..

— Слухай, — враз стукнуло мені. — А ми ж можемо його побачити, якщо ти знову не розіграв мене й не вигадав усю цю історію із своїм відкриттям.

— Ну, вже такого вибрику…

— Добре, добре, не сварися! Я ж тобі казав, що розкопав в'язницю, в якій мучився Уранід і, мабуть, загинув тієї ночі, коли місто спалили вороги-скіфи. Ми знайшли там два завалені скелети.

— Все ясно! — закричав Мишко. — Де вона, ця обгоріла цегла?

І ось ми побачили…

…Тісне, вогке підземелля, похмуро освітлене чадним смолоскипом. Полум'я хитається, тремтить, і по кам'яних стінах бігають тривожні тіні.

Людина, прикута ланцюгом до стіни, насторожено дивиться на тих, хто зайшов до нього у в'язницю з смолоскипом. Так, це звичайна людина, і в ній нема нічого небесного: вона в брудному лахмітті, в неї втомлене, виснажене обличчя, очі, глибоко запалі під великим лобом, здаються бездонними. Обличчя не грецьке — швидше це виходець з Малої Азії чи звідкись з Північного Кавказу.

Та добре роздивитись його ніколи. Заступаючи на мить світло смолоскипа, який тримає хтось нам невидимий, наперед виступає жрець. Він, очевидно, щось уривчасто каже полоненому. (Якби ми навчились і чути крізь даль віків!) Уранід киває головою. Тоді жрець замахується на нього коротким мечем…

І в ту саму хвилину все зникає в пітьмі під палаючою покрівлею, яка обвалюється…

— Ну й гад цей жрець! Навіть у такий час намагався знищити суперника, — похмуро коментує Мишко. — І потрапив у пастку, туди йому й дорога! А Ураніда шкода…

Потім ми довго мовчимо, приголомшені цією короткочасною сценою трагедії, що розігралась двадцять століть тому й тепер завдяки чудесній владі науки раптом знову воскресла перед нами.

Ми мовчимо й думаємо про одне… Як дізнатися побільше про долю земного Сина Неба? Які нові сцени вдасться нам відтворити за допомогою чудового Михайлового винаходу? І скільки ще нових дивних відкриттів чекає на нас у загадковій глибині віків!..

Мені здається, якщо вже заповнювати анкету, то треба це робити за всіма правилами: чоловіча, росіянин, ні, не був, не маю, англійською слабо, неодружений. (Примітка М. Званцева).

Дрібна старогрецька монета.

Спадковий верховний вождь ацтеків, голова спілки індіанських племен на території Мексіки. Середина XV — поч. XVI ст.

Давньогрецька назва янтарю — викопної смоли хвойних дерев.

Спосіб дослідження, коли із загальних положень логічно виводять часткові.

Стівен-Батлер Лікок — канадський письменник (1869–1944).

В даному випадку герої книги користувалися спеціальними термінами з кібернетики й вищої математики.

Можливо, деякі слова й вислови здадуться занадто сучасними — зарані за це вибачаюсь: переклад був дуже поспішним і ще потребує великої доробки. ( Примітка О. Скорчинського. Далі буде позначатися просто: О. С. ).