Глеб Голубев - Вогонь-охоронець

13. Зрозуміло, як важливо було для мене весь час тримати хитромудрого чужинця при храмі. Я вбачав у ньому серйозного суперника й тому всіляко нама гався догодити йому. У сварках Ураніда з рабом, який, як я вже вам казав, зразу незлюбив його, я завжди був на боці Сина Неба, Але що далі, то важче ставало утримувати його під своєю владою. У нього було багато химерного. Володіючи такими потаємними знаннями, він був у той же час до непристойності допитливий. Весь час рився в храмових рукописах, які я мав усі підстави ховати від нього. Особливо цікавили його праці прославленого Герона з Александрії, на основі яких, як я вже розповідав, із допомогою раба Сонона я приладнав кілька чаклунських механізмів у храмі, що викликали страх і захоплення. Син Неба годинами морочився з цими механізмами, поки я не заборонив йому наближатися до них, побоюючись, щоб він їх не зламав. До того ж він намагався розголосити їх секрет, доводячи, що нічого чудесного в них немає. Він навіть намагався перемалювати креслення такої машини з «Пневматики» Герона для двох ковалів, які зацікавилися його розповідями, але я вчасно розгадав підступний задум і сховав від нього всі праці Герона.

Ось іще приклад його зіпсованості й підступності: захоплюючись винахідливістю, як він її називав, Герона, Син Неба в той же час нерідко висміював і ганьбив хитромудрого александрійця за те, що той, мовляв, створював свої машини лише для забави та обману легковірних у храмах. «Якби він поставив хоча б свій геніальний еоліпіл на корабель, щоб той приводив його в рух без вітрил і весел, чи примусив обертатися жорна в млині, тоді б він приніс куди більше користі своєму народові», — казав Уранід. Чи не є це ще одним свідченням його нерозумності? Коли вже щось із творінь Герона й можна назвати іграшкою, то саме цей кумедний, але нікому не потрібний «Еолів м'яч». [34] В цій суперечці правда повністю на боці Ураніда: відомий «Еолів м'яч» Герона Александрійського був, власне, першою в світі паровою турбіною. — М. 3.

Він навіть сам спробував збудувати досить великий еоліпіл і пристосував його обертати ручку колеса біля колодязя на одному з виноградників храму. Це було цікаво, та я наказав зламати споруду й черпати воду, як і досі, бо раби, приставлені до колодязя, забайдикували і тільки скалили зуби, замість того щоб працювати. Однак потай від мене, як повідомив мені вірний Сонон, чужинець і далі будував якісь машини, зовсім не лікував хворих, не брав участі в пророкуванні, а саме тут на його допомогу я дуже сподівався. Тепер він мало часу приділяв храму, цілими днями блукав містом, зав'язуючи довгі бесіди не лише з простими ремісниками, а навіть із рабами. Я кілька разів казав, що такою поведінкою він викликає в людей сумніви щодо власної мудрості. Та він тільки сміявся у відповідь. А вдруге на подібне зауваження він надокучливо відмахнувся й відповів мені словами Гомерового героя: «Адже не бог я — й безсмертним мене ти вважаєш даремно»… [35] «Одіссея», XVI, 187. — О. С.

Зухвалість його ставала нестерпимішою що не день. На площах міста він говорив, ніби раби такі ж люди, як і вільні, й тому суперечить людській природі пригноблювати їх та примушувати підневільно працювати. Повертаючись до храму, він при сторонніх висміював мої ворожіння й пророкування, показував людям, як влаштовано механізм, що змушує запалювати жертовний вогонь, коли відчиняються вхідні двері. Він глумився над мудрими одкровеннями божественного Піфагора й протиставляв йому нечистивця Епікура, проклятого богами за свою невіру. В своїй кімнаті він навіть написав на стіні мерзотну пораду цього лжефілософа, та я наказав зшкребти напис і заново побілити стіну. [36] Мабуть, мається на увазі відомий «Четверний засіб», так сформульований Епікуром в його «Головних думках»: Нічого боятися богів. Нічого боятися смерті. Можна переносити страждання. Можна досягти щастя. — О. С. Він мріяв про те, щоб об'єднати греків з таврами, скіфами та іншими варварами, й вигадав для цього нову мову, якою могли б користуватися і……. племена, що не мають навіть своїх писемних літописів і тому безсилі зберігати й передавати новим поколінням мудрість батьків. Ця нова мова виявилася справді зовсім простою та зручною, свідченням цього може служити хоч би те, як легко й вільно я викладаю нею всі свої думки отут у рукописі. В той же час вона була зовсім незрозумілою для необізнаних. Таким чином наші думки були сховані від чужого ока й вух. Корисний винахід, та хіба можна його віддавати іноплеменним варварам?! [37] Я мав рацію! Чи не нагадують ці просторікування хитрого жерця ті докази, які наводив, заперечуючи мені, шановний О. Скорчинський?! — М. 3. Адже він саме з такою метою й створив нову мову. Хіба це не говорить відразу й про його нерозумність, і про його підступні наміри?