Олесь Бердник - Шляхи титанів

— Де я? Що зі мною? Хто ви? — перекладала машина запитання людини з минулого.

— Ви на рідній планеті, Джон-Ею, — відповів Аеровел. — Ви повернулись додому через десять тисяч років після вильоту експедиції. Згідно заповіту ми воскресили вас…

— Десять тисяч років, — вражено прошепотів Джон-Ей. По його худих щоках покотилася прозора сльоза, руки судорожно стиснулися в кулаки. — Воскрешення… Безсмертя… Ми не помилилися в своїх… мріях?..

— Ні! Ви не помилились! — твердо промовив Аеровел. — Але про це потім, коли ви будете зовсім здоровим…

— Нарешті! — вирвалося з пересохлих вуст Джон-Ея і він, збліднувши, зі стогоном відкинувся на спину…

Аеровел стояв на березі ріки й задумливо дивився в нічну імлу. У вирі — внизу — колихались далекі зорі. Над обрієм періодично пролітали різноколірні вогні — штучні супутники планети десь під хмарами в темному небі золотився в промінні прожекторів повітряний палац для дітей — майбутніх космонавтів. Здалека долинули звуки симфонії — та мелодія проникала глибоко в серце і будила давно заснулі бажання та почуття…

Що ж вона говорила? Чого хотілося Аеровелу? Хіба не все ясно? Хіба не здійснюються найкращі сподівання і мрії тисяч і тисяч поколінь? Хіба не має найстаріший вчений всього, що може бажати людина?.. Здається, має. Напевне, все є. Але на серці неспокій… Серце — ти, скільки існує людство, викликаєш тривогу, бунтуєш кров!..

Аеровел заплющив очі. І ось тінню з’явилася перед ним постать. Вона… Знову вона!.. Кохана моя, Осінній Лист, чому ти так довго переслідуєш мене? Відпусти, дай мені волю перед безсмертним шляхом!..

І здається вченому, що здіймаються вгору прозорі руки і на тлі зірок благословляють його. Звідки ці видіння? Мабуть, з дна душі підіймається древня каламуть наївної віри в чудеса! А може, ця віра була інтуїтивним відчуттям можливості для людей стати безсмертними, всемогутніми? Може, тому і створювали люди богів і наділяли їх тими якостями, про які мріяли самі? А тепер! Тепер люди одержали сили могутніші, ніж всі боги стародавніх народів! Та все ж не задовольняє одна тільки могутність людину, одна тільки можливість розкривати найнеймовірніші таємниці. Є ще одна таємниця, що вічно кличе і буде кликати кожного до розв’язання. Жіноче серце! Ніжне, сповнене кохання і вірності, готове на самопожертву і смерть ради коханого! В ньому теж — безкінечна таємниця, до нього вічне устремління, в ньому — майбутні покоління і розшуки смислу буття!..

Аеровел посміхнувся. Треба йти. Досить сентиментальних міркувань. Скоро знову збереться Космічна Рада і потім — небувалий експеримент. Треба підшукати сильних людей для здійснення задумів, перевірити кожну деталь.

Кілометрів два вчений брів через трави в степовому заповіднику. По шляху з-під ніг злякано стрибнули два зайці, недалеко пробігла козуля. З-за щільної огорожі широколистих пальм і дубів виблискував сферичний ковпак над віллою Аеровела. Вчений швидко вибрався на гладеньку доріжку і через кілька хвилин був у своєму кабінеті.

Там Аеровела зустріли тиша і спокій. Він давно жив один, і рідко коли його турбували сини чи внуки або діти внуків, запрошуючи на різні свята. Сьогодні передбачалась серйозна робота над старовинними матеріалами, і тому вчений прийняв спеціальну електробіологічну ванну між двома рефлекторами для стимуляції мозку. Потім сів на стілець, присунув папку із сірими аркушами законсервованих паперів, магнітофонні плівки далеких часів. Але йому перешкодили. Над столом загорілась лампочка виклику, на екрані з’явилося обличчя Іскорки. Вона винувато посміхнулась, тихо сказала:

— Пробач мені, Аеровеле. Ми здобули записи автоматів того корабля. Серед них є плівки кінофільмів з планети, де панує Диктатор… цей самий… Залізний Диктатор! Я вважаю…

— Давай! Давай, Іскорко! — схвилювався вчений. — Ти молодчина. І нічого вибачатися… Я саме над цими матеріалами працюю…

— Висилаю автоматичною поштою, — відповіла дівчина, зашарівшись від похвали вченого. Екран погас.

Незабаром у стіні ліворуч стола відкрився отвір, і на стіл випав пакунок з кількома плівками. Аеровел дістав старий апарат для проектування плоскої плівки і підключив його до просторового проектора.

Вчений, хвилюючись, ввімкнув апарат. Зараз він побачить те, що вони чули на словах, — трагічні картини загибелі експедиції, переліт у царство Диктатора, планету, де люди борються з світом машин…