Олесь Бердник - Шляхи титанів

Навколо знову заграло проміння блакитного дня.

«Напевне, прекрасним був цей світ до панування машин», — подумав Георгій, але його думки перебив холодний голос Ро.

— Все! Для тебе зникає сучасний світ! Ти прокинешся в світі грядущого!

Джон-Ей з жахом дивився, як на бокових антенах верхівки Диктатора заіскрились вогні. Десь з глибини приміщення піднялися в повітря дивні апарати і підпливли до Георгія. Якісь механічні руки вміло зняли з нього одежу, і ось апарати понесли непорушне оголене тіло до прозорої сфери, проникли з своєю ношею всередину і поставили її на п’єдестал, поруч з жінкою. Очі Георгія були відкриті, вони з німим запитанням дивились десь понад рядами машин у безмежну далину, де сяяло вогненне блакитне світило.

— А тебе, що називається Джон-Ей твоєю мовою, я відправлю назад, у Космос, — почувся холодний, байдужий голос Ро, — я не знищу тебе…

Джон-Ей уже не розумів нічого. Останнім зусиллям волі він втримався на ногах і підняв очі на огидну постать Ро…

…Перед очима Джон-Ея попливли різнобарвні кола, обриси навколишніх предметів стали розпливатися. Велетенська напівсфера грізного Диктатора раптом здалась йому мордою казкового чудовиська з зеленими й червоними очима, блискучим носом і чорним ротом, схожим на глибоку яму. А з тієї ями чулися невблаганні слова, що заморожували розум:

— Я дарую тобі нікчемне життя, жалюгідний мікроб матерії! Ось твій зореліт — лети в свою систему! І нехай разом з тобою летить вістка про те, що в інші системи теж прийде воля всемогутнього Диктатора, і так до Безкінечності! Хай знають всі представники так званого розумного біологічного світу, що їм більше не потрібні знання, закони, інтелект. На зміну всьому цьому йде світ безсмертних машин, що підкоряються чистому розуму! Все! Йди!..

Чорний отвір у куполі пропав. Спіраллю завертілось фіолетове полум’я всередині Диктатора. Джон-Ей безпорадно оглянувся, все ще не збагнувши, чого від нього хоче залізна потвора. Та ось він побачив позад себе рідний зореліт. Ага, йому дозволяється вилетіти звідси! Вилетіти з цієї проклятої планети! Скоріше, скоріше!.. Ро злорадно засміявся і десь зник.

Неслухняними ногами Джон-Ей ступив кілька кроків. На антені Диктатора спалахнув рожевий промінь, і до людини підпливли ті ж машини, які поставили Георгія на п’єдестал. Вони підхопили Джон-Ея під руки і швидко понесли його над чорною матовою підлогою до апарата. Скоріше, скоріше! Нехай закінчиться страшний кошмар! Ні, не кошмар! Він, Джон-Ей, з жахом відчуває дотик механічних рук до свого тіла і, трохи повернувши голову, прощається поглядом з Георгієм, який стоїть непорушно за прозорою стіною поряд з прекрасною жінкою. Прощай, Георгію! Тепер ти не людина! Ти — Ідея холодної, жорстокої машини, що хоче підкорити весь світ.

Машини внесли Джон-Ея в отвір зорельота, відпустили і миттю зникли. Двері автоматично зачинилися. І тоді страшна лють закипіла в серці штурмана. Він швидко піднявся вгору, до каюти управління і, сівши в командирське крісло, включив зовнішні перископи. Зараз вій ядерними випромінювачами знищить проклятого Диктатора, огидну потвору Ро, зруйнує цей світ механічних тіней! Але що це?..

На екранах навколо — зоряне небо, страшна планета вже далеко внизу і навіть блакитна зоря-гігант, що породила жахливу загрозу для Всесвіту, швидко зменшувалась, зникала в темному проваллі. Яким чином він потрапив сюди? Адже апарати не включені!..

Та скоро Джон-Ей зрозумів усе. В перископ він побачив, як від корпусу зорельота відокремились чужі літальні машини і полетіли назад, до планети. А потім автоматично, в неймовірному ритмі, запрацював двигун корабля. Ро сам відправив зореліт зі свого царства. Він передбачив усе.

Перемагаючи нездоланну вагу, Джон-Ей потягнувся рукою до пульта. Та руки були неслухняними, млявими, а перед очима метлялися химерні різноколірні тіні. Джон-Ей стріпнув головою, щоб відігнати хаотичні образи, які душили його психіку. Дарма! Все дарма! Невблаганна пітьма насунулася звідусіль, закрила світ. Джон-Ей застогнав і знепритомнів…

Спливали секунди, роки, століття. Для Безкінечності це не мало ніякого значення. Десь у Всесвіті мчав корабель — металева коробка з напівтрупом людини всередині. Загоралися в темряві і згасали знову галактики — велетенські зоряні системи; на білих спіралях «Думки» мерехтіло проміння пролітаючих зірок, позаду танули шлейфи гігантських газових туманностей… Так було довго, дуже довго…