Олесь Бердник - Шляхи титанів

Науці вдалося створити могутнє дегравітаційне поле, і, таким чином, використати нове джерело енергії — енергії гравітації. Апарат, оточений дегравітаційним полем, може повністю ізолюватися від сил світового тяжіння! Квантова межа для нашого корабля не існує!..

Зал З’їздів загримів бурею оплесків. Георгій стримано вклонився, підняв руку.

— Не було тільки антиречовини, щоб здійснити нашу подорож. Запасів Землі не вистачає для такої мети. І ось… — Георгій важко зітхнув, — трагедія екіпажу «Вогонь» допомогла нам. Ми летимо до зірки «Чужої», де спробуємо добути запаси антиречовини. «Думка» обладнана для подорожі в антисвіт…

Георгій помовчав.

— Друзі! Ми прощаємось з вами! Нас дванадцять чоловік. Ви не зустрінетесь з нами, якщо навіть всі члени експедиції повернуться додому…

В задніх рядах почулося тяжке зітхання, приглушене ридання. Присутні тривожно оглянулись. До виходу швидко йшла висока постать в рожевому. Ось вона на хвилину зупинилася, повернулася. Блиснули неповторні, жагучі очі. Дівчина відчинила двері.

Пальці Георгія до болю впилися в бар’єр трибуни, але обличчя зберегло спокій. Двері зачинилися. За ними зникла Маріанна. Рідна, чудесна, кохана…

Треба стриматися! Попереду — безодня, яку необхідно побороти ради далеких, невідомих нащадків. А для себе — нічого!

Рівним, спокійним голосом, ніби нічого й не сталося, Георгій продовжив:

— Після подорожі до антизірки ми полетимо в сусідню галактику — Велику Магелланову Хмару. Про жертву не треба говорити. Людство не на такі жертви йтиме в ім’я науки, в ім’я пізнання Всесвіту! Мета — грандіозна! Я пишаюся тим, що керую такою незвичайною експедицією!..

Звичайно, жаль, що ви, наші сучасники, не побачите результатів наших досліджень. Велетенська швидкість космольота, руйнуючи звичні уявлення про час, перенесе членів експедиції в далекі майбутні роки. Ми, якщо залишимося живими, зустрінемо тут, на Землі, далеких нащадків, віддалених від нас на тисячі років. Але ж перша й остання людина — це члени одного і того ж великого людського роду! Значить, наш обов’язок — нести вогненну естафету Науки через морок Часу і Простору до Безкінечності!..

Серед повної тиші зійшов Георгій з трибуни З’їздів, зник за дверима. І все ще непорушно сиділи представники народів Землі в залі і мільйони глядачів біля телевізорів. Всі були вражені величчю незвичайного наукового подвигу…

…Георгій зайшов до рубки радіостанції Інституту Космонавтики. Назустріч йому ступив від пульта смаглявий жвавий хлопець з чорним, як смола, чубом.

— Викличте всіх членів експедиції! — наказав Георгій.

— Слухаю! — Хлопець, заздрісно поглядаючи на синьооке обличчя начальника небувалої експедиції, швидко орудував кнопками та важільцями на пульті. О, як би він хотів полетіти разом з ним у чорну безвість! Не тому, що оцю біляву шапку волосся знає кожна людина на планеті, що багато дівчат зітхають вечорами, розглядаючи строге обличчя на фотографії. Він хотів би краєм ока заглянути в далекі світи — невідомі, незвичайні, безкінечні…

Одна за другою над пультом загорілось одинадцять маленьких цифр. Всі члени експедиції були на своїх місцях. Хлопець повернувся до Георгія.

— Можете говорити…

— Друзі! — Георгій став перед телеоб’єктивом, в голосі його чулося хвилювання. — Нагадую, що завтра о третій годині дня — виліт. Прощайтеся з рідними, погуляйте востаннє на рідній Землі. До побачення, дорогі друзі!..

На пульті погасли червоні вогники. Георгій гаряче потиснув руку радиста.

— Значить, я більше не побачу вас? — з якимось острахом прошепотів хлопець.

Георгій довго й уважно дивився в самовіддані очі юнака, потім сумно похитав головою.

— Ні! Не побачиш… Але мене зустрінуть твої далекі нащадки. Хіба це не все одно?..

— Я вірю вам… Але я не все розумію!..

Георгій не відповів, пішов. Йому ще самому треба було усвідомити те, що мусило відбутися. А свідомість до цього часу не охоплювала майбутнього польоту у Всесвіт.

Розум створив апарат, який перевертав усі уявлення людей про Час і Простір, Розум проклав шляхи на зоряних картах в інші океани матерії, Розум же залишав позаду все, що було дорогим для серця — Землю, рідних, кохану дівчину…

Георгій зупинився на велетенській площі рідного міста-саду, задумався. Може, розшукати Маріанну? Ні! Не треба ятрити старі рани, що досі ще кровоточать! Якщо він зумів протистояти своїй безмежній любові і гарячим проханням Маріанни, то тепер недостойно відкидати давні рішення — рішення Розуму!..