Олесь Бердник - Стріла Часу

— Ясно, — прошепотів професор.

— У нас такі апарати ще тільки в зародку, — підхопив Василь.

— Але ж ви мовчите! — продовжував професор. — Хто ж відповідає нам?

— Я не мовчу. У нас спілкуються не акустичним способом, а радіоенергетичним.

— Хто ж ви, звідки? З якої планети? Куди летите? Спеціально на Землю чи ні?

— На вашій планеті випадково, — відповів космонавт. — Трапилося непередбачене пошкодження. Керівний мозок сам не зміг виправити дефект і посадив на найближчу планету.

— А де були… ви? — якось непевно запитав Василь. — Ми бачили дивний процес…

Космонавт усміхнувся. В його широких очах заіскрились веселі огні, лоб злегка наморщився.

— Це дуже просто. Я бачу, що на вашій планеті знання досягло ще невисокого розвитку…

— Ні! — перебив Василь, хоч професор смикав його за рукав. — Ми вже готуємося до польотів на інші планети!

Чужинець ще більше розвеселився, покрутив головою. З кульки на його долоні пливли спокійні слова відповіді:

— Ми обігнали вас на десятки тисяч років. Мені важко вибирати слова і думки, щоб ви зрозуміли. Я не з вашої системи. І навіть не з якоїсь сусідньої. Моя система знаходиться на кордонах Метагалактики. [2] Метагалактика — система світів, що складається з багатьох галактик, схожих до нашого Чумацького Шляху. Цей апарат працює на принципі…

Апарат замовк, почулося шипіння, потім знову залунали слова:

— …анігіляції часу й античасу. Моя мета — розшукувати цивілізації, вищі за вашу власну. Таке завдання нашого… (знову пауза) …центру. Для безпеки і для збереження своєї молодості космонавт під час польоту перебуває в стані певного анабіозу. Все, що складає характерні особливості індивіда, зберігається спеціальними кібернетичними машинами, побудованими на вищих досягненнях механічної біології. Будь-які порушення миттю ліквідуються інтелектуальним реле…

— Чортівня якась, — пробурмотів професор. — Людину перевозять на такі відстані, мов багаж…

— Ну, а ви побудете на нашій Землі? — перебив Івана Ігнатовича Василь. — Ви ж розумієте, що це дасть нашій науці? Ви б могли залишити для нас цілий ряд різних відкриттів!..

Космонавт зробив заперечливий жест, лагідно поглянув на Василя.

— У нас інший напрямок розвитку. І дуже великий інтервал між нами і вами. Подумайте, що б зробили люди первісних епох з вашими машинами?

— Ну… це… вже… образливо, — пробубонів професор.

— Не треба, Іване Ігнатовичу, — втрутився Василь. — Але все-таки ви побудете на нашій планеті?

— Ні! — відповів чужинець. — Мені пора. І так доведеться корегувати напрям польоту через цю затримку!

— Тоді скажіть… — Василь підступив до космонавта ближче, благально склав руки на грудях. — Скажіть ще що-небудь про ваше життя, про ваші науки і людей…

Космонавт з жалем розвів руками.

— Пора. Не можу.

Василь ледве не заплакав. Закусивши губу, поглянув на професора.

— Я не можу. Така подія і… ніякого сліду не залишиться! Ніхто навіть не повірить…

Професор комічно смикнув себе за вуса, подивився на чужинця, потім на Василя.

— А ви знаєте… я теж не зовсім вірю!

— Ах так! Не вірите? Тоді знаєте що?.. Знаєте що…

— Що? Що ви хочете робити?

— А ось що! Я… полечу з ним… в той світ!

— Ви збожеволіли!

— Ні. Я вирішив!

— А якщо він не візьме вас?

— Зараз запитаю…

Не встиг Василь відкрити рота, як пролунала відповідь:

— Я згоден.

Василь зблід, обняв професора, випростався.

— Прощайте, Іване Ігнатовичу…

— Е-е, хлопче! А дипломна робота?

— Професоре! Про що ви говорите?

— Так, так! Я розумію… Але, чорт забери, чому ви один? Га?

— Іване Ігнатовичу! Я не розумію!

— Не розумієте? Так от… я теж хочу летіти… і переконатись, що я не сплю!

— А дружина, університет?..

— Послухайте, Василю… мовчіть краще! Університет знайде собі іншого викладача, а дружина…

— Іншого професора! — підхопив Василь.

— Вирішили? — почулося запитання чужинця.

Діжа і Василь здригнулися, мовчки перезирнулися, але за секунду пролунала одностайна відповідь:

— Так.

— Тоді роздягніться…

— Як? Зовсім? — зніяковів професор.

— А як же дід Данило? — схаменувся Василь. — Він же прийде сюди!

— Напишіть записку. Залиште на видному місці…

— Гаразд. Тільки я адресую не йому, а…

Професор вже нічого не чув. Він, соромливо щулячись, скинув штани, сорочку, труси і несміливо ввійшов до овального коридору.

А Василь, поклавши шматок паперу на пеньок, огризком олівця швидко-швидко виводив якісь каракулі. Закінчивши, він приколов папірець довгою шпичкою і теж хутко роздягнувся. Своє і професорське вбрання він поклав біля пенька.