Олесь Бердник - Поза часом і простором

Знову виринуло з-за скель Сонце. Гаррі виключив прожектор. Потім присів на кам’яний виступ і почав розглядати свою знахідку.

Під промінням Сонця самоцвіти засяяли ще чарівніше. Вони переливалися безліччю найчистіших барв, милували око Гаррі чудовими формами і величиною…

Раптом Бор відчув, що хтось стоїть за спиною, і мороз пробіг по шкірі. Він обернувся. То повернувся Скеч. Його обличчя було сухе і зле, очі не відривалися від знахідки Гаррі.

— Чому ви не відповідали мені? — різко запитав Скеч, нарешті, поглянувши в обличчя Бора.

— Радіо зіпсувалось, — збрехав Гаррі.

— Гаразд! — пом’якшав Генрі. — Значить, у вас удача… Прекрасно! Надіюсь, що ви будете джентльменом і мені, як старшому, подаруєте цей маленький сувенір?! А?

— Як? — не зрозумів Гаррі. — Який сувенір?

— Наївна дитинка! — сухо засміявся Генрі. — Ну, оцю каменючку, яку ви знайшли!..

— Зачекайте, Генрі, але ви, певне, забули, що ця знахідка належить мені по правилах космонавтів!..

Генрі знову неприємно засміявся:

— Я нічого не забув!.. Але ви знайте, що є ще інші закони — закони старшинства! Вони велять, щоб такі молокососи, як ви, слухалися старших!..

— Але там більше нема таких самоцвітів, а ви хочете забрати заслужену мною знахідку!..

— Тим більше, що нема!.. Але я навіть не хочу розмовляти з вами! Запам’ятайте — тут свідків нема — ми і… Космос!..

В голосі Генрі почулися погрозливі нотки, Гаррі піднявся з каменя і став, дивлячись прямо в лице Скеча.

— Ви, може, хочете силою забрати в мене мої самоцвіти? — тихо запитав він.

— Для чого ж силою? — єхидно відповів Генрі. — Я гадаю, що ви розумний хлопчик і самі віддасте мені цю дрібничку!..

— Ні! Не думайте, Генрі, не віддам! — твердо відповів Гаррі.

Очі Скеча спалахнули зеленим вогнем ненависті.

Він, коротко розмахнувшись, вдарив Гаррі в бік. Той зойкнув і відлетів до скелі, боляче вдарившись об неї. Генрі теж від протидії сів на камінь.

Бор схопився на ноги. Внутрішній голос шепнув: «Обережно, Гаррі! Обережно! Перед тобою — хитра, жорстока людина! Недарма серце віщувало нещастя!»

Скеч нагнувся над каменем з самоцвітами, підняв його і залюбувався переливами фарб. Потім повернувся до Гаррі, який підходив до нього.

— Ну, куди ж тобі, хлопчисько, володіти таким царським камінцем?! Зачекай, другий раз полетиш в Космос — тоді знахідки будуть твої! Тоді ти будеш ветераном Простору! Зрозуміло?

— Мені ясно одне, — прохрипів Гаррі, кидаючись на Генрі, — що ти огидний звір, якого треба знищувати…

З цими словами Бор схопив Скеча за шланги кисневоду, повалив його на грунт. Але Генрі, підібравши ноги, вдарив його в живіт, і Гаррі полетів у простір, відокремлюючись від планетки, з якою його з’єднувала тільки тоненька вірьовка… Він бачив, як Скеч кинувся до скелі, щоб відв’язати вірьовку Бора…

Серце у Гаррі захололо. Він одержав удар і тепер рухається геть від планетки! Якщо вірьовку відв’язати, то він буде віддалятися без кінця і загубиться в просторі! Це — смерть! Скеч спеціально хоче так помститися над ним, а потім сказати начальнику експедиції, що він сам через недбалість загинув!

Ці думки миттю промайнули в свідомості Гаррі! Вихід лише один! І Гаррі мусить зважитись на це.

Він вихопив високочастотний пістолет і, натиснувши кнопку, спрямував дуло на чорну фігуру Скеча, який порався біля скелі. В наушниках почувся звірячий рев, щось заклекотіло. Фігура Генрі в незграбному скафандрі поволі, мов мішок, посунулася донизу…

Холодний піт виступив на лиці Гаррі. Все! Він вбив члена експедиції! Страшно! Що скаже начальник? Що скажуть товариші? Але хіба він винен? Він змушений був це зробити!

Гаррі схопився за вірьовку, почав підтягуватись назад, до планетки, — через кілька хвилин став на грунт, біля трупа Скеча.

Гаррі нагнувся над ним, перевернув на спину і жахнувся.

Атомний заряд, ввійшовши в спину, розвернув Генрі всі груди, розірвавши і закривавивши скафандр.

В голові у Гаррі запаморочилось, до горла підступила гаряча хвиля, у скронях застукало…

Бор дико, істерично зареготав, потім схопив камінь з самоцвітами і почав колисати його…

— Тихо! Тихо! — бурмотів він! — Скоро прийде Елі, мама твоя! Нагодує тебе, дитинко! Тихо!..

Потім Гаррі тяжко застогнав і, знепритомнівши, поволі опустився на камінь…

…Через кілька годин до астероїда пристав ракетний апарат. З люка вийшов сам начальник, обережно ступив на планетку.

— Що з ними могло трапитися? — здивовано сказав він своєму супутнику. — Обидва лежать, я бачу, непорушно…