Олесь Бердник - Поза часом і простором

— Невже під всією планетою тягнуться такі печери? Яка ж праця потрібна, щоб створити все це, скільки часу?..

— Все це створювалося за мільйони років — не дивуйтесь! — відповів Старий…

І знову автоматична дорога повезла мандрівників між двома рядами буйних дерев. Вона зупинилася на величезній площі. В усі боки від неї розбігалися печери з такими ж дорогами, плантаціями і рядами дерев.

Посередині площі здіймався до самого купола будинок з блідоблакитного матеріалу. Характерною особливістю його була незвичайно ніжна округлість ліній. Вікон не було, тому що джерела світла будівники заховали всюди в стінах. В цьому будинку, як сказав Старий, розміщувалось управління автономної області планети. Таких областей — кілька тисяч. Всі вони об’єднувались в єдину планетну сім’ю, якою керувала Рада Вчених. Освіта тутешніх істот універсальна, і кожен індивід, який досягав певного освітнього цензу, був зобов’язаний кілька років входити в комітети по управлінню областями. Економічні, адміністративні та культурні зусилля областей координувались Радою Вчених. Давно вже стерлися всякі національні чи расові ознаки, які в далекому минулому розрізнювали народи. Тепер тут була єдина мова, єдині звичаї. Всі досягнення науки спрямовувалися на найповніше задоволення різних потреб розумних істот…

Валерія і Вікторію запросили в будинок. Вони піднялися по рожевих сходах і через блакитну арку зайшли в велику залу. Мандрівників оточило багато розумних істот. Серед них— кілька осіб, одягнених в блакитні туніки. Обличчя їх були ніжними, на головах — круглі чорні шапочки Це, безумовно, були жінки. Вони з особливою цікавістю розглядали золотокосу тендітну Вікторію, захоплено розмовляючи між собою. Чоловіки тримали себе стриманіше.

Старий, який, до речі, був головою комітету самоуправління області, щось сказав присутнім. Ті відразу відійшли до пультів, встановлених по боках залу. Спереду засяяв велетенський екран. Старий, надівши знову шолом, звернувся до Валерія:

— Тепер по всій планеті зібралися представники всіх областей. Якщо дозволите, хай вони подивляться на вас — наших майбутніх сусідів!..

— Ми згодні і раді, — відповів Валерій. Ясне проміння вдарило в очі мандрівників

Передача почалася. Старий кілька хвилин говорив, потім показав на Вікторію і Валерія.

— Вся планета вітає вас, — сказав він. — Ми щасливі, що зустріли в Космосі подібних до нас…

Світло погасло. Залишилося лише рівне випромінювання стін. Потім поволі згасло і воно. Лише попереду сяяв блакитнуватим кольором екран.

— Ми покажемо вам наш світ, наші заводи, школи, поля, — сказав Старий.

На екрані виникло внутрішнє зображення шахти. В штольні машини, розташовані рядами, випромінювали короткими імпульсами блакитні струмені енергії, і під їх дією порода спадала вниз, а потім стрічкою конвейєра пливла вгору. На екрані з’явився весь шлях, яким ішов потік руди. Збагачувальні фабрики, металургійні заводи, лабораторії з дивними небаченими машинами і апаратами проходили перед зачарованими мандрівниками…

Технічний потенціал планети був такий неосяжний, що розумні істоти лише керували машинами… Потім на екрані з’явилися поля, підземні ріки і озера, а понад ними блакитні будівлі, де жили розумні істоти. Міста з’єднувалися спеціальними тунелями, по яких мчалися з швидкістю звука сигароподібні апарати — транспортні машини…

Валерій запитав, якою силою приводяться в рух всі машини. Старий відповів:

— Ми використовуємо силу розпаду чи синтезу будь-якого елемента. Апарати наші працюють практично безкінечно, тобто до того часу, коли треба замінити металічні частини… Цією ж силою ми виштовхнули нашу планету в простір. По екватору ми розташували ряд могутніх реактивних дюз. В них використовується енергія синтезу гелію — наймогутніша ядерна енергія! Ми поволі зупинили обертання планети навколо осі, щоб уникнути катастрофи від раптового поштовху, а потім з допомогою реактивних двигунів на полюсах виштовхнули планету з її орбіти. Перед тим ми сконденсували атмосферу в спеціальних гігантських резервуарах, де вона знаходиться в твердому вигляді. Тепер вона вже наполовину використана для штучної атмосфери… Через світовий простір ми летіли з швидкістю, яка близька до швидкості світла. Років десять таму ми почали гальмувати планету, щоб вивчити умови в вашій системі…

Старий замовк. На екрані показалося приміщення школи. В просторих залах учні, сидячи в кріслах, слухали мовчазного учителя. На запитання Валерія Старий відповів, що вони вільно передають думки на близьку відстань без шоломів. Цього їхня раса досягла мільйони років тому. Метод беззвучного зв’язку між людьми економніший і корисніший. Він в основному запроваджений в усіх школах…