Олесь Бердник - Поза часом і простором

Вікторія, мов загіпнотизована, дивилася в обличчя Гершера і гарячково думала: що робити?

Гєршер, уже заспокоївшись, сів за стіл і, полегшено зітхнувши, сказав:

— Отже, відповідайте — згодні?!

Вікторія мовчала. Блідість розливалась по її обличчі. Але вона блискавично подумала: вихід лише один!

Замість відповіді дівчина несподівано вихопила з кишені маленький браунінг і спрямувала його в груди Гершеру:

— Ні! Так не буде! Ви не зробите такої підлості, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних інтересів, хочете позбавити все людство єдиної реальної надії на рятунок!..

Гєршер позеленів від злості. В наступну хвилю він потягся до стола і натиснув кнопку тривоги. Вслід за тим пролунав постріл, і президент похитнувся.

— Проклята. — прохрипів він, падаючи в крісло.

У Вікторії потемніло в очах. Але вона опанувала себе і, оглянувшись, метнулася дверей.

Назустріч їй в кабінет влетів височенний лакей і, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Вікторії…

Та дівчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, і — здоровило-лакей впав додолу, смішно махнувши руками… Вікторія вискочила в коридор. Весь будинок Гершера піднявся на ноги…

Серце дівчини забилося: куди втікати?

Загупали кроки в переходах і коридорах — це мчалися до кабінету охоронці.

Вікторія миттю вибігла по крутих східцях на плоский дах будинку і опинилася біля малесенького гелікоптера, в якому Гершер робив недільні прогулянки. Радісний крик вирвався у Вікторії з грудей. Вона стрибнула на сидіння, заревли мотори, і спортивна машина легко попливла в повітрі.

Охоронці вискочили на дах лише тоді, коли гелікоптер був за півкілометра від космодрому Академії…

Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельоті, щоб Гершер не міг здійснити свій план. Через кілька хвилин гелікоптер приземлився біля естакади, де поблискувало гігантське тіло зорельота.

Вікторія вискочила з сидіння, хутко побігла по східцях до люка. Охоронці корабля, знаючи Вікторію як одного з конструкторів і пілота, мовчки дивилися на неї. Але через кілька секунд в ворота космодрому ввірвався автомобіль. В ньому сидів Гершер і, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:

— Затримайте, затримайте злочинницю!

Пролунали постріли. Вікторія похитнулася, зойкнула. Та отвір був рядом. Останнім зусиллям вона впала в нього…

Двері автоматично закрилися…

Гершер підскочив до охоронців:

— Негайно включіть високочастотний випромінювач! Треба вивести з ладу електрообладнання корабля…

Два охоронці побігли до управління космодрому.

Та було пізно! Загриміли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутніх. Спалахнуло сліпуче полум’я, осліпило на хвилину Гершера, а коли він відкрив очі, то зорельот уже зник у глибині неба.

Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю і завив якось по-собачому від безсилої злоби…

…Тим часом всі радіостанції світу невпинно ловили радіопередачу з космольота Тригуба. Люди Землі з тривогою і надією прислухалися до слів інженера, які передавалися в ефір потужними станціями.

Валерій через кожні десять хвилин повідомляв Землю про політ.

— Алло! Земля! Проходжу через орбіту Марса! Корегую шлях корабля відповідно до даних, які одержані з допомогою обсерваторних радіотелескопів! Радіотелескоп зорельота ще не в силі знайти планети… Буду шукати, коли наближусь до орбіти Плутона!..

— Алло! Земля! Швидкість зорельота — п’ятсот кілометрів на секунду! Наближаюся до поясу астероїдів… Радіолокатор сигналізує, що попереду — кілька метеоритів. Треба маневрувати!..

Потім голос став тривожним:

— Алло! Земля!.. Я відчув удар ззовні! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..

— Алло! Вийшов зі строю радіолокатор! Справи погані!.. Алло! Земля!.. Якщо мій корабель загине — не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько — бо тоді небезпеку не можна буде відвернути!..

Мільйони радіослухачів на Землі зблідли… Через кілька хвилин Тригуб знову заговорив:

— Проходжу через метеорний рій! Відчуваю, що допустив помилку! Треба було обійти пояс астероїдів поза площиною орбіти!..

Раптом люди на Землі почули якийсь вибух, потім протяжний свист і, нарешті, слабий голос Тригуба:

— Алло! Нещастя! Алло!..

І все! Більше нічого на Землі не чули!..

…Хвиля страшного відчаю прокотилася в грудях мільйонів людей. Та в наступну годину Всесвітня Академія Наук звернулася з закликом до народів світу: