Александр Полищук - Помилка Олексія Алексєєва

— Міраж — другорядне явище?! — захвилювався метеоролог. — Ні, ні, створення, хай з незрозумілою поки що метою, таких відбивних площин в атмосфері з таким грандіозним збільшенням може бути лише самоціллю, вже це забезпечувало Алексєєву таку славу, що…

— Але ж Алексєєв вивчав властивості вакууму! — мовив я. — Саме властивостями вакууму він і займався, на це вказують затверджені плани його робіт, про це свідчать списки замовлених і надісланих йому приладів, про це…

— Ні! — вигукнув Максим Федорович. — Ні, не лише вакуумом цікавився Алексєєв. Я знав його досить близько, доводилося стикатись по роботі. Найбільше за все на світі Алексєєв цікавився зірками. їхнім виникненням, їхньою еволюцією. Що чекає зірку? Що чекає наше Сонце? Ось що було пристрастю Алексєєва, ось чим він тільки й жив. А безповітряний простір, вакуум?.. Маю таке передчуття, що без зірок і тут не обійшлося. — Максим Федорович простягнув папірця Григор’єву. — Ось тут я записав, на сто п’ятдесят третьому меридіані східної довготи, біля самих Курил. Якраз третина земної кулі від нашого місця.

— А це заманливо, — мовив Григор’єв. — І це легко перевірити.

— Даруйте, — несподівано втрутився метеоролог (лише тепер я дізнався, як його прізвище: це був досить відомий фахівець з фізики атмосфери Леднєв). — Даруйте! Я все ж таки заперечую, що це явище може бути пов’язане з якимось штучним супутником! Чому міраж не виникає у всіх пунктах, над якими проходить супутник?

— Мабуть, це супутник періодичної дії, — сказав Григор’єв. — Кожні вісім годин він виявляє себе.

— Періодичної дії… — протяг Леднєв. — Щось занадто вже складно.

— Є ще одна думка, — сказав Максим Федорович. Він витяг з кишені рулетку і, натиснувши кнопку, розкрутив гнучку сталеву стрічку з нанесеними на неї сантиметровими поділками. Стрічка завдовжки два метри була схожа на тонку шпагу. Максим Федорович зігнув стрічку обручем і наклав на глобус. Всі з напруженням стежили за ним.

— Ну що ж, це звичайна шкільна схема для демонстрування руху супутника над поверхнею Землі, — сказав Леднєв. На обличчі Григор’єва завмерло чекання. Я був трохи розчарований надто вже простим підходом до справи з боку Максима Федоровича. “Чи не забагато він на себе бере, — подумав я, — хоча… Якщо виявиться, що міраж видно і з Курил…”

— Ось що, — заговорив Максим Федорович, і знову його хвилювання передалося нам, — ось що… Чи є на орбіті якісь особливі точки, точки, в яких супутник може викликати міраж? Чи є такі особливі точки?

Все, що було потім, потонуло у вигуках, всі позіскакували з своїх місць. Крізь гамір можна було почути: “Це перигей! Не поспішайте! Дідько, а не людина!”

Григор’єв узяв з рук Максима Федоровича стрічку, зігнуту обручем, і, наклавши її на глобус, показав на те місце, в якому стрічка рулетки була найближче до його поверхні.

— Тут, — мовив він, — у перигеї супутник викликає міраж. Це ви хотіли сказати, Максиме Федоровичу? І це найпростіше вирішення питання!

Якщо повний оберт супутника становить вісім годин, — сказав один з астрономів. — Саме вісім годин.

— Так, цілком правильно, тоді в момент проходження перигею під супутником буде вже не озеро Верхнє, а ми з вами, товариші, а ще за вісім годин будуть Курили, — кажучи це, Григор’єв обертав глобус. — Так, це дуже просто! І періодичність дії пояснюється цілком природно…

Вибір випав на мене. За кілька годин я був у Москві.

— Вам поталанило, — сказали мені в Управлінні океанологічних досліджень, — саме десь у цьому районі перебуває наш корабель “Руслан”. Проте не думаємо, що задля вас він обірве свою програму робіт.

Я негайно зв’язався з комісією по розслідуванню катастрофи в лабораторії Алексєєва, попрохав покликати Максима Федоровича до телефону.

— Утруднення? — здивувався Максим Федорович. — Та які можуть бути утруднення в такій справі? Я все владнаю, — сказав він, — дурниці якісь.

— Звідки ви знаєте Топанова? — обережно запитав мене працівник Управління, виписуючи на моє ім’я путівку. — Він нам щойно дзвонив.

— Топанов безпосередньо займається цим питанням, — відказав я, — він знає, як важливо, щоб “Руслан” виконав наше завдання.

— З мене цього досить, — квапливо сказав працівник Управління. — Коли партія відрядила до вас Топанова, то справа надзвичайно важлива. Ось ваша путівка.

Позаду нелегкий переліт до Владивостока. На щастя, він зайняв небагато часу, і я в думках поспівчував тим, хто ще так недавно витрачав на нього аж п’ять годин.